Практика ВСУ. Розподіл майна подружжя.

Постанова ВСУ від 18.05.2016 року по справі № 6-3037цс15
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 травня 2016 року м. Київ
Судова палата у цивільних справахВерховного Суду України в складі:
головуючого
Гуменюка В.І.,
суддів:
Лященко Н.П.,
Романюка Я.М.,
Охрімчук Л.І.,
Сімоненко В.М.,
Яреми А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ
спільного майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа – публічне
акціонерне товариство «Астра банк», про поділ спільного майна подружжя за заявою ОСОБА_2,
поданою представником ОСОБА_3, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з
розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року, ухвали Апеляційного суду
Дніпропетровської області від 27 січня 2014 року та рішення Заводського районного суду м.
Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 5 грудня 2013 року,
в с т а н о в и л а :
У лютому 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що
з 27 липня 2002 року по 2 жовтня 2006 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2
За час шлюбу ними набуто майно, а саме квартира АДРЕСА_1, гараж та земельна ділянка площею
S_1 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, а також автомобіль марки «Шкода Октавія»,
реєстраційний номер НОМЕР_1. Після розірвання шлюбу сторони домовились, що до закінчення
навчання ОСОБА_1 у вищому навчальному закладі ОСОБА_2 користується усім майном і сплачує
кошти за навчання. Розподіл спільного майна подружжя буде проведено після закінчення навчання
ОСОБА_1.
Посилаючись на те, що у липні 2011 року закінчено навчання, а ОСОБА_2 відмовився розділити
спільне майно мирним шляхом, ОСОБА_1 просила поновити їй строк звернення до суду й провести
розподіл майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема виділити
ОСОБА_2 у власність квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль марки «Шкода Октавія», реєстраційний
номер НОМЕР_1; виділити ОСОБА_1 у власність гараж та земельну ділянку площею S_1 га, на якій
розташовано гараж, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2; стягнути з ОСОБА_2 на її користь
різницю вартості її частки у праві спільної сумісної власності подружжя на майно в розмірі 180 тис.
грн.
Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 5
грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27
січня 2014 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: визнано за ОСОБА_1 право власності
на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 та Ѕ частину гаража, розташованого за адресою: АДРЕСА_2;
визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 та Ѕ частину гаража,
розташованого за адресою: АДРЕСА_2; здійснено поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної
власності подружжя, яке складається із квартири та гаража таким чином: виділено ОСОБА_2 в
натурі та визнано за ним право власності в цілому на квартиру АДРЕСА_1, вартістю 248 тис. 779 грн,
виділено ОСОБА_1 в натурі та визнано за нею право власності в цілому на гараж, розташований за
адресою: АДРЕСА_2, вартістю 52 тис. 482 грн, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різницю
вартості отриманого сторонами майна у розмірі 98 тис. 148 грн 50 коп. У задоволенні зустрічного
позову відмовлено, вирішено питання розподілу судових витрат.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7
жовтня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_2, від імені якого діє ОСОБА_4, відхилено; рішення
Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 5 грудня 2013
року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2014 року залишено без
змін.
18 грудня 2015 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_2, від імені якого діє ОСОБА_3, із
заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області
від 27 січня 2014 року та рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська
Дніпропетровської області від 5 грудня 2013 року, посилаючись на неоднакове застосування судом
касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини першої статті 218
Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та статей 66, 69 Сімейного кодексу України (далі –
СК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних
правовідносинах.
У зв’язку із цим ОСОБА_2, від імені якого діє ОСОБА_3, просить скасувати ухвалу Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року,
ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2014 року та рішення Заводського
районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 5 грудня 2013 року й ухвалити
нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних
справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому
задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України)
Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в
порядку, встановлених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про
перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції
одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових
рішень у подібних правовідносинах.
За змістом статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з
підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
Суди під час розгляду справи встановили, що 27 липня 2000 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 укладено
шлюб.
У період перебування сторін у шлюбі ними придбано: квартиру АДРЕСА_1 (договір купівлі-продажу
від 1 липня 2003 року), гараж та земельну ділянку площею S_1 га, що розташовані за адресою:
АДРЕСА_2 (договір купівлі-продажу від 25 вересня 2003 року), та автомобіль марки «Шкода
Октавія», реєстраційний номер НОМЕР_1 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 1
липня 2004 року).
На підставі довіреності від 13 травня 2006 року, посвідченої 30 серпня 2006 року, ОСОБА_1
уповноважила свого чоловіка ОСОБА_2 керувати та розпоряджатися усім її майном, у чому б воно не
полягало і де б воно не знаходилось.
30 серпня 2006 року ОСОБА_1 надала згоду своєму чоловікові ОСОБА_2 на укладення ним договору
купівлі-продажу гаража та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, та договору
купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.
Крім того, в Акціонерному комерційному банку «Райффайзенбанк Україна» (далі – АКБ
«Райффайзенбанк Україна») ОСОБА_2 отримав кредитні кошти на загальну суму 72 тис. 250 доларів
США (кредитні договори від 4 і 29 серпня 2006 року) для купівлі нерухомого майна.
За рахунок кредитних коштів він придбав квартиру АДРЕСА_3 та квартиру АДРЕСА_4 (договори
купівлі-продажу від 4 і 29 серпня 2006 року відповідно).
2 жовтня 2006 року шлюб між сторонами розірвано.
Згідно з довідкою НОМЕР_2, виданою 10 травня 2012 року відділенням Дніпродзержинського РЕР
ДАІ УМВС України в Дніпропетровській області, автомобіль марки «Шкода Октавія», реєстраційний
номер НОМЕР_1, зареєстрований за ОСОБА_1, 20 грудня 2006 року знятий з обліку ОСОБА_2 за
дорученням ОСОБА_1.
2 та 4 липня 2007 року ОСОБА_2 достроково та в повному обсязі сплатив заборгованість за
кредитами шляхом внесення на розрахункові рахунки банку коштів, отриманих від продажу
придбаних квартир.
Після розірвання шлюбу сторони дійшли згоди про те, що до закінчення ОСОБА_1 навчання у
вищому навчальному закладі усім майном, набутим за час шлюбу, користується ОСОБА_2, натомість
останній допомагає ОСОБА_1 сплачувати грошові кошти за її навчання. Після закінчення ОСОБА_1
навчання сторони розподілять спільне майно.
У червні 2011 року ОСОБА_1 закінчила навчання у Дніпродзержинському державному технічному
університеті.
У липні 2011 року ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2 з вимогою про поділ майна, що є об’єктом права
спільної сумісної власності подружжя.
Від поділу майна ОСОБА_2 відмовився.
Постановляючи ухвалу від 7 жовтня 2015 року, про перегляд якої подано заяву, суд касаційної
інстанції виходив з того, що суди попередніх інстанцій провели поділ майна подружжя відповідно
до вимог статей 60, 69, 70, 71 СК України. При цьому суди зазначали, що після розірвання шлюбу
між сторонами було досягнуто домовленості про розподіл спільного майна після закінчення
навчання ОСОБА_1. Оскільки перебіг позовної давності за вимогами ОСОБА_1 починається із часу,
коли вона отримала відмову відповідача розділити спільне майно, то строк позовної давності, про
застосування якого заявив відповідач, не пропущено. Автомобіль марки «Шкода Октавія»,
реєстраційний номер НОМЕР_1, не підлягає поділу, оскільки ОСОБА_1 не довела факту його
наявності у відповідача на час розгляду справи. Зустрічні вимоги ОСОБА_2 є необґрунтованими,
оскільки він не довів, що придбані за рахунок кредитних коштів квартири використовувались в
інтересах сім’ї, до того ж виконання зобов’язань за кредитними договорами ним виконані не за
рахунок власних коштів, а за рахунок коштів, отриманих від продажу цих квартир.
ОСОБА_2 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ з подібним
предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними
обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов
неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.
На обґрунтування своїх вимог заявник надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з
розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 червня 2012 року, 17 грудня 2014 року та 28 січня
2015 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27
червня 2012 року суд касаційної інстанції, керуючись положеннями статті 338 ЦПК України,
скасував судове рішення суду апеляційної інстанції, а справу направив на новий розгляд,
зазначивши, що у порушення норм процесуального права суд не дослідив усіх доказів, які мають
суттєве значення для правильного вирішення спору, зокрема не дослідив матеріалів цивільних
справ про поділ спільного майна подружжя та про припинення права користування спірним
нерухомим майном, не надав оцінки доказам про те, що відповідач міг оформити спірну угоду на
своє ім’я.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 17
грудня 2014 року зазначив, що суди попередніх інстанцій не не врахували статтю 69 СК України,
положеннями якої встановлено, що договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого
нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна
подружжя має бути нотаріально посвідчений.
В ухвалі від 28 січня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і
кримінальних справ зазначив, що суди попередніх інстанцій не встановили обсяг спільного майна
подружжя, наявного на час розгляду справи, джерел та часу його придбання, не перевірили доводи
відповідача щодо обсягу спільного сумісного рухомого майна подружжя, не навели норм
матеріального права, на підставі яких суди дійшли висновку, що розписка сторін є договором про
поділ майна у розумінні статті 69 СК України.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм
матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних
правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм
матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з
такого.
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу,
належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з
них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми,
хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і
розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не
встановлено домовленістю між ними.
Подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить
на праві спільної сумісної власності (частина перша статті 66 СК України).
Виходячи зі змісту зазначеної статті домовленість про порядок користування спільним майном
подружжя може бути досягнута в усній, простій письмовій або письмовій нотаріальній формах.
Домовленість подружжя про встановлення порядку користування майном є лише попереднім
договором про поділ майна.
Згідно із частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що
належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною другою цієї статті передбачено, що договір про поділ житлового будинку, квартири,
іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього
майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
Те ж саме зазначено й у частині четвертій статті 372 ЦК України.
У справі, яка переглядається, суди виходили з того, що між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у 2006 році було
досягнуто усної домовленості про порядок користування спільним майном подружжя, яка не є
договором про поділ майна подружжя і в силу статті 66 СК України не підлягає обов’язковому
нотаріальному посвідченню.
За таких обставин до спірних правовідносин суди правильно застосували положення статті 66 СК
України й не застосували положень статті 69 цього Кодексу.
Проте поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 –
72 СК України та статтею 372 ЦК України.
Згідно із частиною першою статті 71 СК України майно, що є об’єктом права спільної сумісної
власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого
майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело і час
його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК
України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК
України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм
належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були
придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи
законом.
До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на
час розгляду справи, а також те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються
також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї (частина
четверта статті 65 СК України).
Відповідно до частин другої, четвертої, п’ятої статті 71 СК України неподільні речі присуджуються
одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з
подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно,
зокрема житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім
випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації
можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на
депозитний рахунок суду.
При поділі майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної
речі, застосуванню підлягають положення частин четвертої, п’ятої статті 71 СК України щодо
обов’язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього
внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. У разі коли
жоден з подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між
ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його
реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Судами встановлено, що в період шлюбу сторони придбали квартиру, автомобіль, гараж та
земельну ділянку, на якій він розташований, а також отримали кредит на придбання нерухомого
майна й за рахунок кредитних коштів придбали дві квартири.
При вирішенні таких спорів суди з’ясовують наявність спільного майна подружжя, як рухомого так і
нерухомого, наявність грошових коштів, що є спільною сумісною власністю.
Зазвичай при поділі майна подружжя суд ділить його в натурі, у разі неподільності майна чи речі
вирішується питання компенсації.
До майна подружжя можуть бути віднесені як рухоме і нерухоме майно, так і кошти та борги.
З наведених підстав оскаржувані судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими.
Відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України за наявності підстав,
передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, та в разі неправильного
застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення
спору, Верховний Суд України має право скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити
нове судове рішення чи змінити судове рішення.
Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили зазначених обставин, а Верховний Суд України
відповідно до положень статей 355, 3602 ЦПК України не може встановлювати обставини, збирати й
перевіряти докази та надавати їм оцінку, то це перешкоджає Верховному Суду України ухвалити
нове рішення у справі.
Тому судові рішення у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду
першої інстанції.
Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного
Суду України
п о с т а н о в и л а:
Заяву ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3, задовольнити частково.
Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7
жовтня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2014 року та
рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 5 грудня
2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до Заводського районного суду м.
Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави,
передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
Головуючий В.І. Гуменюк
Судді: Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
В.М. Сімоненко
А.Г. Ярема
ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
у справі за № 6-3037цс15
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу,
належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з
них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми,
хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно з частиною першою статті 66 СК України подружжя має право домовитися між собою про
порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності.
Частинами першою та другою статті 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право
на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання
шлюбу. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про
виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально
посвідчений.
Те ж саме зазначено й у частині четвертій статті 372 ЦК України.
Виходячи із зазначених норм сімейного права домовленість про порядок користування спільним
майном подружжя може бути досягнута в усній, простій письмовій або письмовій нотаріальній
формах, а договір про поділ спільного майна підлягає нотаріальному посвідченню.
Суддя
Верховного Суду України В.І. Гуменюк

Добавить комментарий

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.