Суб’єкти банкрутства. Підстави застосування банкрутства

Розглядаючи питання суб’єктів банкрутства та підстави застосування банкрутства необхідно зазначити його актуальність , тому що юридичним аспект банкрутства полягає насамперед у тому, що в суб’єкта є кредитори, тобто особи, що мають документовані майнові вимоги до нього як до боржника. Це майнові правовідносини банкрутства, здійснення яких у встановленому законом порядку може призвести до ліквідації суб’єкта підприємництва.

При розгляді даного питання слід виокремити його мету , а саме дослідити особливості суб’єктів банкрутства та підстави застосування банкрутства .

Для реалізації поставленної мети було сформульоване таке завданя , як дати загальну характеристику суб’єктів банкрутства та визначити підстави застосування банкрутства .

Враховуючи норми ст. 41 Конституції України від 1 лютого 2011 року N 2952-VI слід зазначити, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Однією з юридично — правомірних підстав позбавлення права власності є банкрутство, як складова частина процедури ліквідації суб’єкта господарювання. Підстави і порядок визнання суб’єкта господарювання банкрутом встановлені Господарським кодексом України (далі ГК) (ст. ст. 209 – 215). Законом України від 30.06.1999 р. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (далі – Закон).

Згідно з ч. 2 ст. 209 ГК банкрутством вважаєтьсянездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури. З порівняльного аналізу назви ст. 209 ГК — «Неспроможність суб’єкта підприємництва» і змісту цієї статті можна зробити висновок, що законодавець вживає терміни «нездатність і «неспроможність» як тотожні. У свою чергу, неплатоспроможність – це неспроможність суб’єкта господарської діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов’язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, не інакше як через відновлення платоспроможності. Цим також підкреслюється економічний і правовий характер банкрутства.

Власне банкрутство, відповідно до ст. 1 Закону – це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури, наслідком якої є ліквідація (припинення) діяльності суб’єкта підприємницької діяльності, визнаного судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Сторонами у справах про банкрутство є кредитори і боржник (після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом боржник набуває статусу банкрута).

Кредиторами у справі про банкрутство можуть бути будь-які юридичні або фізичні особи, які мають у встановленому порядку підтверджені відповідними доказами грошові вимоги до боржника, вимоги щодо виплати заробітної плати, а також щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) [ 2. c. 45 ].

Кредитори у справі про банкрутство є таких категорій:

­ конкурсні кредитори — кредитори за вимогами до боржника, боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство;

­ поточні кредитори — кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство;

­ кредитори вимогами про виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю та життю громадян, авторської винагороди. До цієї категорії кредиторів віднесено тих, чиї вимоги до боржника, виникли як до, так і після порушення провадження у справі про банкрутство;

­ кредитори, вимоги яких забезпечено заставою майна боржника [ 7. c. 54 ] .

Кредиторами у розумінні Закону (ч. 6 ст. 1) можуть бути органи державної податкової служби та інші державні органи, що здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов’язкових платежів).

При проведенні процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів у справі представляють збори кредиторів або обраний ними комітет кредиторів (ч. 9 ст.7 Закону).

Ним може бути будь-яка фізична особа — підприємець чи юридична особа, стосовно якої за наявності підстав, передбачених Законом, господарським судом порушено провадження у справі про банкрутство.

Боржник у справі про банкрутство – це суб’єкт підприємницької діяльності неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Законодавством встановлено певні обмеження щодо порушення провадження у справі про банкрутство чи застосування передбачених Законом процедур стосовно окремих суб’єктів [ 7. c. 58 ].

Згідно з ч. 6 ст. 5 Закону справи про банкрутство гірничих підприємств (гірничодобувні підприємства, шахти, рудники, копальні, кар’єри, розрізи, збагачувальні фабрики, шахто — вуглебудівні підприємства), створених у процесі приватизації та корпоратизації, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків і продаж акцій яких розпочався, можуть бути порушені не раніше ніж через один рік від початку виконання плану приватизації (розміщення акцій). Виходячи зі змісту статті 11 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» від 04.03.92 р. початком виконання плану приватизації слід вважати дату затвердження плану приватизації або плану розміщення акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації уповноваженими органами приватизації.

Згідно з ч. 7 ст. 5 Закону його положення не застосовуються до юридичних осіб — казенних підприємств, тобто вони не можуть бути визнані банкрутами, а також на фізичних осіб – не підприємців. У разі подання заяви про порушення провадження у справі про банкрутство казенних підприємств господарським судам слід відмовляти у прийнятті таких заяв з посиланням на ч. 7 ст. 5 та ч. 1 ст. 8 Закону.

Крім сторін, учасниками провадження у справі про банкрутство є:

­ арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) — фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали господарського суду;

­ власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника;

­ Фонд державного майна України

— державний орган з питань банкрутства – у  разі порушення провадження щодо державних підприємств-боржників, або підприємств, частка державного майна в статутному фонді яких перевищує 50 відсотків;

­ представник органу місцевого самоврядування –щодо  комунальних підприємств-боржників;

­ представник працівників боржника (особа, уповноважена загальними зборами трудового колективу боржника з правом дорадчого голосу).

Підставою для застосування господарським судом банкрутства до суб’єкта підприємництва кредитора з його ініціативи є необхідність таких умов:

­ боржник неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредитором упродовж трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати;

­ грошові вимоги кредиторів до боржника повинні бути безспірними (визнані боржником, підтверджені неоплаченими розрахунковими документами, наявними виконавчим листом чи іншими документами, які підтверджують визнання боржником вимог кредиторів);

­ досягнення сукупної заборгованості боржником за безспірними вимогами кредиторів не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку до дня подання заяви до господарського суду [ 7. c. 67-68 ] .

За заявою боржника справи про банкрутство порушується відповідно до ч. 5 ст. 7, ст.51 або 53 Закону, за наявності таких підстав: задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами; орган боржника уповноважений, згідно з установчими документами або законодавством, приймати рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство; при ліквідації боржника (не у зв’язку з процедурою банкрутства) встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі; в інших випадках, передбачених п. 5 ст. 7 Закону.

Висновок: визначивши загальну характеристику суб’єктів банкрутства, слід зазначити юридичний аспект банкрутства, який полягає насамперед, у тому, що у суб’єкта є кредитори, тобто особи, що мають підтверджені документами майнові вимоги до нього як до боржника. Це майнові правовідносини банкрутства, здійснення яких у встановленому законом порядку може призвести до ліквідації суб’єкта господарювання.  Дослідивши основні підстави застосування банкрутства, слід виокремити, що боржник зобов’язаний в місячний строк звернутися до господарського суду зі заявою про порушення справи про банкрутство.

Добавить комментарий

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.