Основні суб’єкти міжнародного права

Суб’єкт міжнародного права — це носій визначених міжнародних прав та обов’язків, розроблених, прийнятих і визнаних як обов’язкові правила по­ведінки.

Загальновизнаними суб’єктами на сьогоднішній день є держави та міждержавні організації. Не настільки надійно визнана правосуб’єктність народів, націй, що борються за створення незалежної держави (народи, що борються за незалежність).

Суб’єкти займають центральне становище в міжнародному праві. Його сутність. природа є похідною від природи і сутності суб’єктів міжнародного права. Міжнародне право служить інтересам своїх суб’єктів, регулює відносини між ними, визначає їх статус і, зокрема, права та обов’язки, основні риси і особливості міжнародної правосуб’єктності.

Міжнародна правосуб’єктність є властивістю суб’єктів міжнародних відносин, яка визнана і визначена нормами міжнародного права.

Юридична природа суб’єктів міжнародного права будується на комплексі загальних і специфічних ознак.

Загальні ознаки суб’єктів міжнародного права:

а) здатність реалізовувати права і обов’язки на основі норм міжнародного права;

б)    здатність бути стороною у відносинах, врегульованих нормами міжнародного права, які створені головним чином завдяки міжнародним угодам;

в) здатність створювати норми міжнародного права [ 19. c. 147 ] .

Здатність мати самостійний між народно-правовий статус також може розглядатись як загальна ознака міжнародної правосуб’єктності, але з певними виключеннями.

Не всі суб’єкти міжнародного права реалізовують міжнародну правосуб’єктність в однаковому обсязі, але обсяг реалізації не є критерієм для визнання правосуб’єктності. Для суб’єкта міжнародного права важлива здатність реалізовувати свій міжнародно-правовий статус, який, крім прав і обов’язків, включає свободи суб’єкта, його законні інтереси тощо. Саме в правовому статусі суб’єкта міжнародного права виражений характер і обсяг міжнародної правосуб’єктності. За своїми свободами чи законними інтересами суб’єкти міжнародного права є рівними, а коло суб’єктивних прав і юридичних обов’язків розрізняється. Навіть у рівних між собою суб’єктів міжнародного права може бути різний правовий статус.

Види суб’єктів міжнародного права:

— первинні (держави; нації та народи, що борються за власне національне визволення);

вторинні (міжнародні міжурядові організації, специфічні державоподібні утворення).

Основними рисами суб’єкта міжнародного права є його міжнародна правосуб’єктність (правоздатність та дієздатність), що означає:

— право виступати на міжнародній арені від власного імені;

— право виступати у відносинах із суб’єктами міжнародного права;

       — право участі у створенні норм міжнародного права.

Держава є єдиним суверенним суб’єктом міжнародного права. Державшій суверенітет означає повну самостійність та незалежність при вирішенні внутрішніх і зовнішніх питань [ 20. c. 35 ] .

Елементами державного суверенітету є;

—      територіальна цілісність, тобто ніхто не вправі змінити територію держави без згоди його вищих органів державної влади або його народу;

— територіальне верховенство, тобто на території даної суверенної держави діють закони даної держави;

—      неподільність державної влади, тобто всіма гілками влади визнається верховенство законодавчої влади, яка формує систему органів держави та визначає їхні повноваження;

 — незалежність державної влади в межах держави від будь-яких фі­зичних та юридичних осіб, а також незалежність державної влади на міжнародній арені від інших держав і міжнародних організацій. Якщо держава будь-яким чином обмежена в суверенітеті (не має повного верховенства на власній території), то вона обмежується в обсязі міжнародної правосуб’єктності.

Для держави як суб’єкта міжнародного права характерно наскільки вона забезпечена основними правами і здатна нести кореспондуючі їм обов’язки. Основні права називають невід’ємними правами держави як суб’єкта міжнародного права.

До основних прав держав входять:

1)    здійснення юрисдикції на своїй території і над всіма особами та речами, які знаходяться в її межах, з дотриманням визнаних міжнародним правом імунітетом;

  • незалежне і вільне здійснення всіх своїх законних прав;
  • індивідуальна і колективна самооборона проти збройного нападу;
  • право на рівні з іншими державами права;
  • участь у вирішенні спільних проблем;
  • участь у міжнародних договорах;

7) право вимагати вирішення спорів мирними засобами та ін. [ 21. c. 89 ] .

 Основними обов‘язками держав є:

  • мирне вирішення міжнародних спорів;
  • утримання від втручання у внутрішні і зовнішні справи інших держав;

3)    утримання від надання допомоги іншій державі, яка вчинила дії, несумісні з міжнародним правом чи проти якої ООН застосовує заходи попередження чи примусу;

  • повага прав людини;

                5) утримання від визнання територіальних загарбань іншої держави;

                6) добросовісне виконання міжнародних зобов’язань та ін.

Не всі міжнародні організації є суб’єктами міжнародного права. Однак міжнародні міжурядові організації відносяться до категорії його вторинних суб’єктів. Це випливає з того, що вони створюються державами-членами цих організацій та їхня міжнародна правосуб’єктність обмежується їх статутом, тобто тими правами і обов’язками, які їм надаються державами та фіксуються в статуті (установчих документах)  . Міжнародні неурядові організації (громадські організації) можуть створюватися:

а) на основі міжурядового договору;

б) міжнародною громадськістю без міжурядового договору.
Суб’єктами міжнародного права з обмеженою правосуб’єктністю є:

  • колонії, протекторати, підмандатні території;
  • державоподібні суб’єкти.

Наприклад, на території Чехії та Словаки протекторат Богемії та Моравії, князівство Андорра під протекторатом Іспанії, князівство Монако (населення мовегаски) під протекторатом Франції, республіка Сан-Марино є суб’єктом міжнародного права.

Особливі види міжнародної правосуб’єктності є квазідержави . До них найчастіше відносять: вільні мста, Ватикан, Мальтійський лицарський орден. У свій час у науці міжнарод­ного права до суб’єктів міжнародного права також відносили католицьку церкву. Червоний Хрест та ін. [ 21. c .93 ].

Таким чином досить часто юристами-науковцями висувалася думка про те, що суб’єкт права є центральним поняттям права. Він є стрижневим елементом всієї правової системи, всього права, а отже утвердження центрального становища суб’єктів у міжнародному праві корениться саме в цьому. Суб’єкти формують міжнародне право, визначають його природу та сутність, перспективи розвитку, створюють норми міжнародного права, які в подальшому й визначають статус того чи іншого суб’єкта, коло його прав та обов’язків, регулюють відносини між ними, але все це відбуваються по волі тих, хто є творцем міжнародного права.

Добавить комментарий

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.