Скорочений розгляд легалізує всі процесуальні порушення слідства і може провокувати недовіру до суддів

Закон і Бізнес

Вина недоведеності

Скорочений розгляд легалізує всі процесуальні порушення слідства і може провокувати недовіру до суддів

№13 (1259) 26.03—01.04.2016
ВОЛОДИМИР ПАВЛОВ, суддя Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області
11021

Запровадження Кримінальним процесуальним кодексом оновленої форми скороченого розгляду кримінального провадження покликане сприяти забезпеченню швидкого, повного та неупередженого розслідування й судового розгляду. Водночас практика застосування цієї процедури виявляє низку проблем. Зокрема, скорочена процедура в більшості випадків грунтується лише на визнанні особою вини. А це дозволяє приховати помилки, допущені під час розслідування.

Світова практика

Головне в застосуванні скороченої процедури — знайти оптимальне співвідношення між законністю й доцільністю у здійсненні кримінального переслідування, не допустивши порушень права сторін на справедливе вирішення справи впродовж розумного строку. Разом з тим в умовах побудови демократичної, соціальної, правової держави надзвичайно актуальним є забезпечення захисту прав, свобод та законних інтересів усіх учасників кримінального провадження.

Безумовно, запроваджуючи процедуру спрощеного провадження, законодавець, так чи інакше, орієнтувався на іноземну практику. Відповідно до Рекомендації №6R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Стосовно спрощення кримінального правосуддя»: якщо конституційні та правові традиції допускають це, то має бути введена процедура «заяви підсудного про визнання провини», за якої від обвинуваченого потрібна явка в суд на ранній стадії правосуддя, щоб заявити публічно про те, що він приймає чи відкидає звинувачення проти себе. У таких випадках суд першої інстанції повинен мати можливість вирішувати питання негайного переходу до розгляду особи правопорушника та винесення вироку.

Скорочена система судового слідства з характерними особливостями та своєрідними формами відома багатьом країнам світу, зокрема Великій Британії, Іспанії, Італії, Польщі, Словаччині, США, Франції. Однак у більшості країн згода обвинуваченого на розгляд справи в скороченому провадженні не потрібна. Останньому надається право оскаржити вже ухвалене в спрощеному провадженні процесуальне рішення.

Під час реформування кримінального судочинства положеннями ч.3 ст.349 КПК було закріплено можливість проведення судом спрощеної процедури судового розгляду. Безумовно, остання сприяє розвантаженню правоохоронних органів, судів від зайвої роботи й дає можливість сконцентрувати увагу на розслідуванні та розгляді більш тяжких злочинів. Оскільки судовий розгляд є головною стадією судочинства, а скорочені провадження не є винятком, то великої ваги набуває розуміння підстав і порядку їх застосування, що, у свою чергу, повинно унеможливити й порушення принципу законності. Разом з тим передбачена КПК модель скороченого провадження (без певних запобіжних механізмів) несе для суддів певну небезпеку, неузгодженості та суперечності, що, як відомо, в подальшому можуть зумовити притягнення вже самих суддів до відповідальності.

Співвідношення законодавства

Статтею 129 Конституції до основних засад судочинства віднесено змагальність сторін, забезпечення доведеності вини та підтримання в суді державного обвинувачення, яке покладається на прокуратуру. Суди ж при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції й в усіх необхідних випадках застосовувати її як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватися на Конституції, а також на законодавстві, яке їй не суперечить.

Частиною 1 ст.62 Основного Закону гарантовано принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у скоєнні злочину й не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку й встановлено обвинувальним вироком суду. Положення вказаної статті кореспондуються із ч.1 ст.17 КПК.

Відповідно до ч.3 ст.349 цього кодексу суд має право (якщо проти цього не заперечують учасники провадження) визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Порядок застосування цієї норми детально роз’яснив Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ у листі «Про деякі питання порядку здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» від 5.10.2012 №223-1446/0/4-12.

Умовно можна виділити такі підстави проведення скороченого судового розгляду:

— учасники провадження не заперечують проти спрощеної процедури;

— сторони визнають фактичні обставини справи;

— їхні позиції добровільні та істинні;

— суд переконаний у правильності розуміння сторонами обставин, що не оспорюються, та усвідомленні ними факту позбавлення права на апеляційне оскарження.

З огляду на чітке дотримання наведених рекомендацій здається, що складних питань при розгляді кримінальних проваджень за спрощеною процедурою не виникає. Адже обов’язок суду фактично зводиться лише до перевірки добровільності та істинності позицій сторін, які виражаються в особистісному волевиявленні на основі внутрішнього переконання й відсутності психологічного та фізичного впливу на учасників процесу.

За умови отримання позитивних відповідей від учасників кримінального провадження суд має право постановити рішення, яким визначить подальший перебіг розгляду, а також обсяг і порядок дослідження доказів. Хоча, видається, ухвалення вказаного рішення є досить проблематичним, адже в розпорядженні суду на момент винесення ухвали щодо обсягу та порядку дослідження доказів є лише обвинувальний акт з реєстром матеріалів, які не містять розгорнутих даних стосовно змісту доказів.

Більше того, при спрощеному розгляді, всупереч вимогам ст.23 КПК, об’єктивно унеможливлюється ретельна перевірка доказів, наданих стороною обвинувачення, як щодо їх належності, допустимості та достовірності, так і в цілому законності проведення досудового розслідування. Адже сторонами провадження не оспорюються встановлені досудовим розслідуванням обставини вчиненого діяння. Як наслідок, дослідження доказів у повному обсязі перетворюється на формальність, в якій взагалі відсутня будь-яка змагальність.

Без перебільшення можна стверджувати, що вироком суду легалізуються всі процесуальні порушення, які можуть бути допущені органом досудового слідства, оскільки учасники провадження не наполягають на їх перевірці. За таких умов, мабуть, важко стверджувати про дотримання основоположних принципів кримінального судочинства — змагальності та об’єктивності.

Очевидно, процедура скороченого судового розгляду вступає в певні суперечності з нормами кримінально-процесуального законодавства. Згідно із ч.3 ст.370 КПК обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими відповідно до ст.94 цього кодексу. Вимоги вказаної статті зобов’язують суд (аби прийняти відповідне рішення) оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів — з погляду достатності та взаємозв’язку.

Труднощі реалізації

На практиці, зважаючи на законодавчу форму скороченого провадження, фактично нівелюється процес доказування фактичних обставин справи, а обвинувальний вирок у більшості випадків грунтується лише на визнанні особою вини. За такої форми провадження суд безпосередньо досліджує лише докази, які характеризують особу обвинуваченого та мають значення для обрання покарання.

На жаль, є багато прикладів, коли суддів звинувачують у необ’єктивності розгляду кримінального провадження з підстав неперевірки доказів за умови проведення скороченого провадження. Дійсно, такі звинувачення мають під собою певне підгрунтя, адже «суд має право, а не обов’язок» здійснювати розгляд в скороченому провадженні. Водночас досить складно заперечувати подібні твердження, незважаючи на безумовне та чітке дотримання судом умови і підстав застосування такої процедури. Переконаний, що жоден юрист, маючи у своєму розпорядженні лише обвинувальний акт, не може пересвідчитись ні в законності проведеного досудового слідства та зібраних доказів, ні у фактичних мотивах визнання сторонами обставин справи, які підлягають доказуванню та перевірці.

Звісно, суддя у своїй діяльності є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. При прийнятті будь-якого рішення він повинен передусім керуватися принципом верховенства права й лише потім визначатися щодо наявності підстав та доцільності розгляду в порядку ст.349 КПК.

Кожен суддя напрацював для себе певний алгоритм практичних дій під час такої форми розгляду — від пропозиції сторін подати письмове клопотання про застосування скороченого розгляду з подальшим засвідченням обов’язкових елементів, які визначені в статті та підлягають з’ясуванню судом, до детального роз’яснення санкції статті, залучення захисників, детального фіксування перебігу процесу в журналі судового засідання.

Наукова юридична спільнота також не має єдиного бачення щодо правосуддя за скороченою процедурою в запропонованому в КПК вигляді. Проте практики й науковці сходяться на думці про необхідність унесення суттєвих змін, які передбачають випадки недопущення скорочення судового розгляду та закріплять детальну форму його застосування.

Добавить комментарий

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.