Визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Стягнення кредитної заборгованості нотаріусом

Справа №489/1856/17 20.09.2018

Провадження №22-ц/784/1478/18

Категорія 27

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 вересня 2018 року м. Миколаїв

справа № 489/1856/17

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Данилової О.О., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання Горенко Ю.В.

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору — приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, про визнання виконавчого напису, таким, що не підлягає виконанню, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі ПАТ «Альфа-банк») на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 26 червня 2018 року під головуванням судді Рум’янцевої Н.О., повний текст якого складений 26 червня 2018 року,

В С Т А Н О В И Л А:

В квітні 2017року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Альфа-Банк», приватного нотаріуса Київського МНО Чуловського В.А. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позивач зазначав, що 28 квітня 2007 року між ним та ЗАТ «Альфа-Банк» (правонаступник — ПАТ «Альфа-банк») було укладено кредитний договір № SМЕ0000651, відповідно до умов якого він отримав кредит у розмірі 20000,00 доларів США строком до 22 квітня 2010 року з оплатою 19% річних.

31 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. вчинено виконавчий напис №19420 про стягнення з нього заборгованості за вищезазначеним кредитним договором за період з 12 грудня 2013 року по 06 жовтня 2016 року в загальній сумі 15527,36 доларів США, з яких заборгованість за кредитом — 6642,48 доларів США, заборгованість за відсотками за користування кредитом — 4884,88 доларів США та сума сплати, що здійснена стягувачем за вчинення виконавчого напису.

Позивач вказував, що виконавчий напис було вчинено з порушенням вимог законодавства, що регулюють правовідносини щодо вчинення виконавчих написів, оскільки при його вчиненні нотаріус не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягали стягненню. Між тим, на думку позивача, Банком були невірно нараховані відсотки за користування кредитом, а тому ця сума включена до виконавчого напису є спірною.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив визнати вищезазначений виконавчий напис нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26 червня 2018 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано виконавчий напис, вчинений 31 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.М. та зареєстрований в реєстрі за №19420, про стягнення на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість, що виникла по кредитному договору №SME0000651 від 28 квітня 2007 року, боржником за яким є ОСОБА_1, за період з 12 грудня 2013 року по 06 жовтня 2016 року в сумі 11527,36 доларів США, що складається з 6642,48 доларів США заборгованості за кредитом, 4884,88 доларів США заборгованості за відсотками за користування кредитом, таким, що не підлягає виконанню.

Не погодившись із вказаним рішенням, ПАТ «Альфа-Банк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Апелянт зазначав, що нотаріусом вчинено виконавчий напис відповідно до вимог Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Також ПАТ «Альфа-Банк» вважав помилковими висновок суду першої інстанції, що наявність судового рішення від 12.05.2011 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованості за кредитним договором від 28 квітня 2007 року, у тому числі, заборгованості за тілом кредиту, яка також стягнута виконавчим написом, спростовує безспірність заборгованості боржника, до того ж судом не перевірено, чи виконане дане рішення.

Правом на подання відзиву на апеляційну скарги ані позивач, ані третя особа не скористались.

В судове засідання до суду апеляційної інстанції належним чином повідомлені сторони не з’явились, клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 28 квітня 2007 року між ОСОБА_1 та закритим акціонерним товариством «АЛЬФА-БАНК», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «АЛЬФА-БАНК» («Кредитор»), був укладений кредитний договір №SME0000651, за умовами якого кредитор надав позичальнику кредит у розмірі 20000,00 доларів США строком користування на 36 календарних місяців, тобто, до 22 квітня 2010 року, зі сплатою 19% річних за користування кредитом, а позичальник зобов’язався повернути наданий кредит, належно виконувати усі умови, необхідні для отримання кредиту, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобов’язань, а також належно виконувати усі інші зобов’язання, що передбачені цим договором. 13 липня 2009 року та 15 липня 2009 року між цими ж сторонами було укладено додаткові угоди до кредитного договору. Даними угодами раніше встановлений кінцевий строк повернення кредиту не змінювався (а.с 14-19).

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 травня 2011 року у справі № 2-486/11 частково задоволений позов публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», а саме: стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1, ОСОБА_5 на користь публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором № SМЕ0000651 від 28 квітня 2007 року в сумі 85215 грн. 41 коп., яка складається з: заборгованості за основним та простроченим кредитом 52704 грн. 13 коп. (що за змістом цього рішення суду єквівалентно 6642,48 доларів США), заборгованість по процентам 2511грн.28коп., та пені 30000 грн. 00 коп. (а.с. 83-84).

З виконавчого напису від 31.10.2016 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., зареєстрованого в реєстрі за №19420, вбачається, що приватний нотаріус пропонує стягнути на користь публічного акціонерного товариства «АЛЬФА-БАНК» заборгованість, що виникла по кредитному договору №SME0000651 від 28 квітня 2007 року, боржником за яким є ОСОБА_1, за період з 12 грудня 2013 року по 06 жовтня 2016 року в сумі 11527,36 доларів США, що складається з 6642,48 доларів США заборгованості за кредитом, 4884,88 доларів США заборгованості за відсотками за користування кредитом (а.с. 9).

Статтею 87 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно із статтею 88 Закону України «Про нотаріат», у редакції, чинній на час вчинення спірних правовідносин, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями — не більше одного року.

Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Процедуру вчинення виконавчого напису врегулювано у Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі — Порядок № 296/5). Для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява (підпункт 2.1пункту 2 глави 16 розділу ІІПорядку № 296/5), а нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172, та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями — не більше одного року (стаття 88 Закону України «Про нотаріат», підпункти 3.1, 3.2 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5).

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц, Велика Палата вважає, що питання визначення судами безспірності суми заборгованості під час розгляду справ про оскарження законності вчинення нотаріусом виконавчого напису, вже досліджене Верховним Судом України.

Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 20 травня 2015 року у справі № 6-158цс15 зазначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком № 1172, нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов’язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів.

У постанові Верховного Суду України від 04 березня 2015 року у справі № 6-27цс15 зазначено, що наявність спору про розмір заборгованості у суді на час вчинення виконавчого напису спростовує висновок суду про безспірність заборгованості боржника.

Аналогічні правові висновки містяться й у постановах Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-141цс14 та від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17.

Так, у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17 міститься правовий висновок про те, що суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком № 1172. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. У цій постанові також зазначено, що законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлює суд відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого (постанова Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17). При цьому лише та обставина, що у виконавчому написі зазначено більшу суму заборгованості за кредитом, ніж у повідомленні, не свідчить про наявність спору про розмір заборгованості (постанова Верховного Суду України від 20 травня 2015 року у справі № 6-158цс15). Під час розгляду справ такої категорії суд перевіряє право стягувача на вчинення вказаної дії, повноваження щодо вчинення нотаріальних дій нотаріуса та встановлює той факт, чи дійсно розмір заборгованості, що підлягає стягненню, у тому числі розмір процентів, неустойки (штрафу, пені), якщо такі належать до стягнення, відповідає сумі, вказаній у виконавчому документі, та залежно від встановленого ухвалює рішення про відмову чи задоволення позову.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до умов укладеного сторонами кредитного договору його строк дії був визначений сторонами у 36 місяців. Саме цей строк, тобто, до 28 квітня 2010 року, був узгоджений сторонами як кінцевий строк повернення кредитних коштів ОСОБА_1

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

З огляду на викладене, ПАТ «АЛЬФА-БАНК» позбавлений можливості стягувати з ОСОБА_1 заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, оскільки у даному випадку Банк має право на захист своїх прав на підставі статті 625 ЦК України.

Таким чином, не можна вважати безспірною зазначену у виконавчому написі нотаріуса стягнуту з ОСОБА_1 на користь ПАТ «АЛЬФА-БАНК» заборгованість по кредитному договору №SME0000651 від 28 квітня 2007 року, за період з 12 грудня 2013 року по 06 жовтня 2016 року в сумі 11527,36 доларів США, що складається з 6642,48 доларів США заборгованості за кредитом, 4884,88 доларів США заборгованості за відсотками за користування кредитом.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для визнання вчиненого 31 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.М.. виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, а тому правильно задовольнив позов ОСОБА_1

Статтею 18 ЦК України встановлено, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Право на оскарження до суду нотаріальної дії особою, прав та інтересів якої стосуються такі дії, передбачене статтею 50 Закону України «Про нотаріат».

З урахуванням положень статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Тому сам по собі факт додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем нотаріусу документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з переліком документів, передбачених Порядком № 26/5, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про визнання виконавчого напису таким, що не підляягає виконанню, якщо судом буде встановлено, що на момент вчинення нотаріусом цього напису боржник не мав безспірної заборгованості перед стягувачем у тому розмірі, як зазначено у виконавчому написі.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 486/388/16-ц.

Виходячи з викладеного, не можуть бути прийняті до уваги доводи апеляційної скарги про те, що як Банком,так і нотаріусом були дотримані вимоги Закону України «Про нотаріат» та Порядку № 296/5, в зв’язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.

Також, з огляду на вищевикладені правові позиції Верховного Суду та конкретні обставини даної справи, колегія суддів не може погодитись з посиланнями апеляційної скарги, що визнання спірного виконавчого напису таким що не підлягає виконанню, суперечить правовим висновкам, викладених у постановах цього Суду та Верховного Суду України.

Таким чином, виходячи з вимог ст. 375 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26 червня 2018 року залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді О.О. Данилова

Н.О. Шаманська

_________

Повний текст постанови складено 21 вересня 2018 року

Добавить комментарий

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.