При вчиненні вбивства з корисливих мотивів не має значення одержання винним вигоди

При вчиненні вбивства з корисливих мотивів не має значення одержання винним вигоди, яку він бажав одержати внаслідок убивства, та час коли виник корисливий мотив до початку чи під час вчинення цього злочину (ВС/ККС № 210/2789/15-к від 04.04.2019)

Постанова

Іменем України

04 квітня 2019 р.

м. Київ

справа № 210/2789/15-к

провадження № 51-6775км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати  Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого —                                                                  Ємця О. П.,

суддів:                                                                                 Білик Н. В., Кишакевича Л.Ю.,

секретаря судового засідання                                     Гапона В. О.,

за участю:

прокурора                                                                          Парусова А. М.,

захисника                                                                           ВовкЛ.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Вовк Л.М. в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 листопада 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2018 року, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015040230000255 за  обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Ареда Чернишевського району Читинськоїобласті, без постійного місця проживання, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст.187, п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 357 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної  інстанцій обставини

За вироком Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 листопада 2017 року ОСОБА_2 засуджено за п.  6 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років  із конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за ч. 3 ст. 357 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_2 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років  із конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Постановлено стягнути із засудженого на користь потерпілої ОСОБА_3 на відшкодування матеріальної шкоди — 9687 грн, та моральної — 1 000 000 грн.

Відповідно до ч.5 ст.72 КК України ОСОБА_2 у строк відбування покарання зараховано строк його попереднього ув’язнення з 10 травня 2015 року по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.

Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено за те, що він  9 травня 2015 року приблизно о 20 годині, знаходячись поблизу будинку АДРЕСА_2, під час спільного вживання спиртних напоїв з ОСОБА_4 та раніше незнайомим ОСОБА_5,  вчинив напад на останнього з метою заволодіння його майном, поєднаний із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров’я потерпілого, під час якого завдав один удар рукою в обличчя ОСОБА_5, від якого потерпілий впав на землю, а ОСОБА_2 продовжуючи свої злочинні дії, завдав останньому ще не менше 5 ударів ногами в ділянки голови і тулубу. Подолавши таким чином волю потерпілого до опору ОСОБА_2 заволодів належними ОСОБА_5 каблучкою, спортивною кофтою, кросівками, грошовими коштами у сумі 20 грн. 25 коп.

Крім того, засуджений вилучив у потерпілого важливі особисті документи — дві банківські картки та з метою заволодіння грошовими коштами потерпілого шляхом зняття готівки, вимагаючи повідомити вірний пін-код від цієї картки, продовжив застосування  небезпечного для життя та здоров’я потерпілого насильства, завдавши ОСОБА_5 не менше десяти ударів руками та ногами в різні частини тіла, а потім  клинком складного ножа, який носив при собі, завдав ОСОБА_5 не менше 2 ударів в життєво важливий орган — шию.

У подальшому приблизно о 21 годині 45 годині ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, діючи з корисливих мотивів, з умислом на заподіяння смерті потерпілому, який виник раптово під час розбійного нападу, фрагментом цегли зі значною силою завдав потерпілому не менше 6 ударів в ділянку голови, а потім каменем завдавав йому удари в ділянку голови до тих пір, доки ОСОБА_6 не помер на місці злочину від отриманих ушкоджень, не сумісних з життям.

Заподіяні потерпілому, ОСОБА_2, тілесні ушкодження в області голови, які відносяться до комплексу закритої внутрішньочерепної травми та оцінюються в сукупності, за своїм характером відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя та перебувають у прямому причинно-наслідковому зв’язку зі смертю ОСОБА_5

Заволодівши належним потерпілому ОСОБА_5 майном та грошима на загальну суму 1694 грн. 62 коп., ОСОБА_2 покинув місце вчинення злочину та в подальшому розпорядився ним на власний розсуд.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2018 року вирок залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Вовк Л.М. просить судові рішення щодо ОСОБА_2 скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вважає, що судове слідство проведено однобічно, не погоджується із кваліфікацією дій її підзахисного, оскільки, на її думку,  умисел на вбивство потерпілого у ОСОБА_2 виник після фактично завершеного розбійного нападу з метою заволодіння майном, а тому його дії підлягають кваліфікації за ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 187, ч. 3 ст. 357 КК України. Заперечує щодо заволодіння ОСОБА_2 золотою каблучкою потерпілого. Не погоджується з розміром цивільного позову. Стверджує про неправильне застосування судами положень ч. 5 ст. 72 КК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник Вовк Л.М. підтримала подану скаргу.

Прокурор Парусов А. М. вважав скаргу необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Викладені у касаційній скарзі доводи захисника про те, що кваліфікація дій ОСОБА_2 за п.6 ч.2 ст.115 КК України є неправильною,  і його дії слід кваліфікувати за ч.1 ст.115 КК України, оскільки умисне вбивство він вчинив у зв’язку з неприязними стосунками з потерпілим, є необґрунтованими.

Так, учинене з корисливих мотивів умисне вбивство кваліфікується в разі, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв’язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб, одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов’язків або досягти іншої матеріальної вигоди. При цьому не має значення, чи одержав винний ту вигоду, яку бажав одержати внаслідок убивства, а також, коли виник корисливий мотив до початку чи під час вчинення цього злочину. У разі вчинення умисного вбивства під час розбійного нападу, дії винного кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст.115 КК України і статтею, якою передбачено відповідальність за злочинне заволодіння майном, тобто ч. 4 ст.187 КК України.

Зі змісту пояснень ОСОБА_2 слідує, що він не заперечував вчинення нападу на потерпілого з метою заволодіння його майном із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров’я останнього і заподіянням йому тяжких тілесних ушкоджень. Пояснення засудженого щодо заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень та заволодіння його майном підтвердив свідок ОСОБА_4, який був очевидцем події.

Водночас, встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи  свідчать про те, що саме під час вчинення розбою у ОСОБА_2 виник умисел на вбивство потерпілого, який намагався перешкодити ОСОБА_2 заволодіти належними йому грошовими коштами шляхом зняття готівки з банківських карток. Отже, мотивом позбавлення життя потерпілого, який виник саме під час розбійного нападу, а не після нього, було бажання засудженого отримати матеріальні блага для себе, тому його дії за ч.4 ст.187, п.6 ч.2 ст.115 КК України кваліфіковані правильно (як ідеальна сукупність злочинів).

Твердження сторони захисту про відсутність доказів щодо заволодіння ОСОБА_2 золотою каблучкою потерпілого під час скоєння розбійного нападу, спростовуються показаннями потерпілої ОСОБА_3 про те, що її чоловік — ОСОБА_5 більше 10 років носив на пальці цей перстень як обручку і ніколи її не знімав. Окрім того, згідно з даними протоколу огляду трупа ОСОБА_5 встановлена відсутність цієї каблучки на пальці потерпілого.

Отже, судами правильно надано кримінально-правову оцінку діям засудженого, а доводи захисника про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації його дій не підтвердились.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням ступеню тяжкості кримінальних правопорушень, даних про особу засудженого та обтяжуючої  покарання обставини, з належним мотивуванням. Призначене засудженому покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Стосовно доводів сторони захисту, наведених у касаційній скарзі, щодо необґрунтованого розміру цивільного позову, то колегія суддів вважає, що вони не заслуговують на увагу.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим  Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв’язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу Україниза умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Також у ч. 1 ст. 368, частинах 3, 4 ст. 374 КПК України передбачено, що при ухваленні вироку суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред’явлений цивільний позов, і якщо так, на чию користь, в якому розмірі та порядку, а в мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначаються підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду, рішення про цивільний позов.

Згідно із положеннями п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів.

Із системного аналізу норм закону випливає, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

При цьому суд зобов’язаний усебічно, повно й об’єктивно дослідити обставини справи, з’ясувати характер і розмір витрат, зумовлених злочином, установити причинний зв’язок між діянням і шкодою, що настала, й дати у вироку належну оцінку таким обставинам. Крім того, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Цих вимог закону при розгляді даного провадження місцевим судом  було дотримано.

  Як убачається з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, щодо визначення та обґрунтування розміру цивільного позову на користь потерпілої, було враховано конкретні обставини провадження та докази досліджені і оцінені в судовому засіданні, а також тяжкість наслідків вчиненого правопорушення, характер і обсяг моральних страждань, яких зазнала потерпіла ОСОБА_3 у зв’язку зі смертю її чоловіка, та в якої залишилося двоє неповнолітніх дітей без батьківської підтримки.

  З огляду на те, що втрата життя людини, яке відповідно до ст. 3 Конституції України визнається в Україні найвищою соціальною цінністю та є особливим об’єктом кримінально-правової охорони, бо життя людини не може бути відновлене через незворотність смерті, то, на думку колегії суддів, розмір моральної шкоди, яку спричинено потерпілій, суд визначив правильно. Рішення суду щодо стягнення моральної шкоди у визначеній сумі узгоджується з принципом розумності, виваженості та справедливості, відповідає характеру й обсягу моральних страждань потерпілої.

Окрім того, з урахуванням понесених матеріальних витрат потерпілою ОСОБА_3 на поховання свого чоловіка, судом обґрунтовано задоволено спричинену матеріальну шкоду в сумі   9 687 грн.

Із таким рішенням погоджується і суд касаційної інстанції, і підстави вважати розмір цивільного позову необґрунтованим, відсутні.

Що стосується доводів захисника про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при зарахуванні строку попереднього ув’язнення засудженому, то вони заслуговують на увагу.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, після вчинення ОСОБА_2 злочинів, які мали місце 9 травня 2015 року, щодо нього, починаючи з 10 травня 2015 року був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Під час застосування щодо ОСОБА_2 заходів попереднього ув’язнення, а саме з 26 листопада 2015 року діяла змінена редакція ч.5 ст.72 КК України відповідно до  Закону №838-VIII, якою було передбачено, що зарахування судом строку попереднього ув’язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, в якому до особи було застосовано попереднє ув’язнення, проводиться з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.

У подальшому, відповідно до Закону № 2046-VIII, який набрав чинності 21 червня 2017 року, ч. 5 ст. 72 КК України викладено в такій редакції: «Попереднє ув’язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених у частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув’язнення, може пом’якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування».

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 29 серпня 2018 року, якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно) і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув’язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом №2046-VIII, то під час зарахування попереднього ув’язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII.

Як слідує з матеріалів кримінального провадження, після 21 червня 2017 року щодо ОСОБА_2 продовжували застосовуватися заходи попереднього ув’язнення. Отже, на підставі ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону № 838-VIII від 26 листопада 2015 року засудженому слід додатково зарахувати період попереднього ув’язнення по 21 березня 2018 року (тобто по день набрання вироком законної сили), що відповідно п.2 ч.1 ст.438 КПК України є підставою для зміни оскаржуваних судових рішень, оскільки внесення відповідних змін не призведе до погіршення правового становища засудженого.

Керуючись ст. ст. 434436438441442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу захисника Вовк Л.М. задовольнити частково.

Вирок Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 листопада 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2018 року щодо ОСОБА_2 змінити.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону №838-VIII додатково зарахувати ОСОБА_2 у строк покарання у виді позбавлення волі строк його попереднього ув’язнення з 21 червня 2017 року по 21 березня 2018 року включно із розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.

У решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

Добавить комментарий

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.