Керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння

Керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння не є кваліфікуючою ознакою злочину, а враховується судом як обставина, що обтяжує покарання – ВП ВС

Державний герб України

ПОСТАНОВА

іменем України

21 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 682/956/17

провадження № 13-31кс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Єленіної Ж. М.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О.С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання      Забеліної О. О.,

прокурора                                                                Курапова М. В.,

засудженого (в режимі відеоконференції)    ОСОБА_1 ,

розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за  касаційними скаргами захисника Васильєва В. М. та прокурора на вирок Хмельницького апеляційного суду від 17 грудня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017240210000100, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Великий Скнит Славутського району Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1 ), не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі — КК),

В С Т А Н О В И Л А:

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Зміст оскаржуваних судових рішень і обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Вироком Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 29 червня 2017 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 135 КК — на строк 2 роки; за ч. 2 ст. 286 КК України — на строк 5 років без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з  випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

За вироком місцевого суду  ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що  він  14  лютого 2017 року приблизно о 17-й годині, без посвідчення водія, у стані алкогольного сп`яніння керував автомобілем ВАЗ-21051 (номерний знак НОМЕР_1 ), який належить ОСОБА_2 , і, рухаючись по вул. Поліській, 30 у напрямку вул. Приміської в м. Славуті Хмельницької області, порушуючи п. 1.5, підп. «а» п. 2.1, підп. «б» п. 2.3, підп. «а» п. 2.9, п. 12.3, 12.4, 13.3 Правил дорожнього руху (далі — ПДР), діючи недбало, проявив неуважність, маючи можливість завчасно виявити та виявивши перешкоду у вигляді пішохода ОСОБА_3 , який рухався по правому краю проїзної частини в попутному напрямку, не врахував дорожньої обстановки, а саме наявності пішохода та зустрічного транспортного засобу, а також дорожніх умов, не вибрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, не дотримався безпечного інтервалу, унаслідок чого здійснив наїзд на потерпілого — пішохода ОСОБА_3 , що спричинило його смерть.

Крім того, 14 лютого 2017 року близько 17-ї години у м. Славуті на вул. Приміській після спричинення дорожньо-транспортної пригоди (далі — ДТП) ОСОБА_1 , діючи з прямим умислом та з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення, усвідомлюючи, що внаслідок його дій потерпілий ОСОБА_4 перебував у небезпечному для життя стані і був позбавлений реальної можливості вжити заходів до самозбереження через отримані тілесні ушкодження, маючи при цьому реальну можливість ужити заходів для надання медичної допомоги потерпілому, не вжив їх: першої медичної допомоги не надав, карети швидкої медичної допомоги не викликав, самостійно постраждалого до лікувального закладу не відвіз і зник із місця ДТП, залишивши його без допомоги на місці події.

Апеляційний суд Хмельницької області ухвалою від 05 грудня 2017 року залишив апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 29 червня 2017 року щодо ОСОБА_1 — без зміни.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 17 жовтня 2018 року цю ухвалу скасовано і   призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції на підставі необґрунтованого застосування положень ст. 75 КК.

Хмельницький апеляційний суд вироком від 17 грудня 2018 року скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок, яким ОСОБА_1 призначив покарання: за ч. 1 ст. 135 КК — у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за ч. 2 ст. 286 КК — у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Виключено з вироку місцевого суду посилання на обставину, що обтяжує покарання, — вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_1 зараховано у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 14 лютого по 29 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

У решті вирок місцевого суду залишено без змін.

ІІ. ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник Васильєв В. М. просить змінити вирок апеляційного суду, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість у зв`язку з незастосуванням положень ст. 75 КК. Обґрунтовуючи свої вимоги, посилається на вчинення ОСОБА_1 злочину вперше, визнання ним вини, щире каяття, наявність постійного місця роботи, позитивну характеристику, відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Звертає увагу захисник і на позицію потерпілих, які просили суворо не карати ОСОБА_1

Прокурор у касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону та м`якість призначеного засудженому покарання, порушує питання про скасування вироку апеляційного суду і призначення нового розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, заперечує законність і обґрунтованість висновків суду щодо неврахування вчинення злочинів у стані алкогольного сп`яніння як  обставини, що обтяжує покарання. На його думку, стан алкогольного сп`яніння не є кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, натомість зазначений стан прямо передбачено п. 13 ч. 1 ст. 67 КК виключно як обставина, що обтяжує покарання.

Крім того, прокурор зазначає, що суд не навів підстав для виключення з вироку місцевого суду обтяжуючої покарання обставини — вчинення злочину в   стані алкогольного сп`яніння при призначенні ОСОБА_1 покарання за ч. 1 ст. 135 КК.

Також, на думку прокурора, під час призначення ОСОБА_1 мінімального покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК апеляційний суд не повною мірою врахував характер і мотиви допущених ним порушень правил безпеки дорожнього руху, тяжкість наслідків та думку потерпілих щодо виду заходу примусу та порядку його відбування. Вважає, що апеляційний суд, ухвалюючи вирок, взагалі не зазначив про наявність чи відсутність як обтяжуючих покарання обставин, передбачених ст. 67 КК, так і пом`якшуючих, передбачених ст. 66 КК, які впливають на міру покарання засудженого.

У судовому засіданні засуджений підтримав касаційну скаргу свого захисника і   доводи на її обґрунтування, просив задовольнити її, а касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, змінити вирок апеляційного суду та звільнити його від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК.

Прокурор у судовому засіданні підтримав касаційну скаргу органу державного обвинувачення, вважав за необхідне задовольнити її, а касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, скасувати вирок апеляційного суду у  зв`язку з неправильним застосуванням кримінального закону та м`якістю призначеного покарання і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.

Підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Колегія суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі — Касаційний кримінальний суд) ухвалою від 16 травня 2019 року передала на розгляд Великої Палати Верховного Суду (далі — Велика Палата) на підставі, передбаченій ч. 5 ст. 434-1 Кримінального процесуального кодексу України (далі  — КПК), це кримінальне провадження, оскільки його матеріали містять виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Касаційний кримінальний суд в ухвалі як виключну правову проблему й підставу для передачі кримінального провадження на розгляд Великої Палати вказав необхідність вирішення такого питання: вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння є об`єктивною стороною складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, чи обставиною, що обтяжує покарання?

Виходячи зі змісту ч. 5 ст. 434-1 КПК Велика Палата в разі передачі кримінального провадження на її розгляд вирішує правові питання, які стали підставами для такої передачі, а також розглядає справу як суд касаційної інстанції в межах усіх заявлених касаційних вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ ТА МОТИВИ, ЯКИМИ КЕРУВАВСЯ СУД ПРИ УХВАЛЕННІ ПОСТАНОВИ

Щодо об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 286 КК

Як убачається із законодавчого визначення, злочином може бути визнано лише протиправне, суспільно небезпечне, винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом злочину (ч. 1 ст. 11 КК). Звідси одним з елементів складу злочину може бути визнано певну поведінку людини, свідомий та вольовий вчинок, а не певний стан особи.

Диспозиція ст. 286 КК сформульована законодавцем як бланкетна, тому для встановлення ознак об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого цією статтею, потрібно проаналізувати ті нормативно-правові акти, які унормовують правила безпеки руху й експлуатації транспорту, насамперед ПДР, для з`ясування, які саме порушення цих правил були допущені особою, котра керувала транспортним засобом у момент ДТП.

При цьому належить враховувати, що злочин, передбачений ст. 286 КК, є злочином із так званим матеріальним складом, і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушень ПДР, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 ст. 286 КК, тобто тільки такі порушення ПДР, які є причиною настання цих наслідків і, отже, перебувають із ними у причиновому зв`язку. Таким чином, об`єктивна сторона даного складу злочину включає такі обов`язкові елементи: діяння (дія або бездіяльність); обстановка; суспільно-небезпечні наслідки (середньої тяжкості тілесне ушкодження — ч. 1, смерть потерпілого або тяжке тілесне ушкодження — ч. 2, загибель кількох осіб — ч. 3); причиновий зв`язок між суспільно небезпечним діянням та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.

Діяння полягає в порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. Воно може вчинятися шляхом дії або бездіяльності й полягати: 1) у вчиненні дій, заборонених правилами (наприклад, керування транспортним засобом у стані сп`яніння чи без посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії тощо); 2) у невиконанні дій, які особа може і зобов`язана вчинити відповідно до вимог правил безпеки руху й експлуатації транспорту (незниження швидкості руху відповідно до дорожньої обстановки, недотримання безпечного інтервалу тощо).

Обстановка вчинення злочину характеризується тим, що діяння вчиняється та наслідки настають в обстановці дорожнього руху.

Причиновий зв`язок між діянням і наслідками має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винуватою особою, неминуче зумовлює шкідливі наслідки, передбачені ст. 286 КК.

Допущені особою, яка керує транспортним засобом, порушення ПДР можуть бути умовно поділені на дві групи: а) порушення, які самі по собі (без порушення інших правил ПДР) не здатні викликати суспільно небезпечні наслідки, зазначені у ст. 286 КК (наприклад, керування транспортним засобом без посвідчення водія на керування транспортним засобом відповідної категорії, не зареєстрованим, або без належного номерного знака (підп. «в» п. 2.9 ПДР) тощо); б) порушення, які самі по собі (навіть без будь-яких інших додаткових факторів) містять реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і тим самим виступають як головна, вирішальна умова, без якої наслідки не настали б і яка з  неминучістю викликає (породжує) їх у конкретній ДТП, що мала місце (наприклад, порушення правил перестроювання транспортних засобів (п. 10.3 ПДР), розвороту (п. 10.7 ПДР), заборони виїзду на зустрічну смугу руху транспорту (п. 11.4 ПДР), перевищення швидкості руху транспорту (п. 12.4 ПДР) тощо).

Під час розгляду кримінального провадження суд зобов`язаний виявити, встановити і вказати в мотивувальній частині вироку порушення ПДР, які мали місце під час конкретної ДТП, але водночас він повинен чітко зазначати у  вироку, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених ст. 286 КК, тобто знаходилися у причиновому зв`язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли.

Тільки порушення ПДР, які містять у собі реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і виступають безпосередньою причиною їх  настання у кожному конкретному випадку ДТП, є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 286 КК. Керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, тобто порушення підп. «а» п. 2.9 ПДР не є елементом об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 286 КК, адже саме по собі не призводить до суспільно небезпечних наслідків, передбачених у цій статті.

Вказівка у вироку на порушення водієм транспортного засобу підп. «а» п.  2.9  ПДР лише деталізує, уточнює, конкретизує правопорушення, його суспільну небезпечність, стан суб`єкта злочину, передбаченого ст. 286 КК, але  жодним чином не впливає на кваліфікацію (не є кваліфікуючою ознакою) злочину.

Щодо врахування стану алкогольного сп`яніння як обставини, що обтяжує покарання

Відповідно до загальних засад призначення покарання (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК) суд зобов`язаний не лише враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, але й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставини, що обтяжують покарання, — це вичерпно перелічені в законі та  встановлені судом різного роду чинники об`єктивного або суб`єктивного характеру, що не є ознаками конкретного складу злочину і не впливають на його кваліфікацію, однак підвищують ступінь суспільної небезпечності винної особи і   (або) вчиненого нею кримінального правопорушення і у зв`язку з цим є підставою для призначення більш суворого покарання.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 КК при призначенні покарання обставиною, яка його обтяжує, визнається, крім інших, вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.

Частиною 4 ст. 67 КК передбачено, що в разі, якщо будь-яка з обставин, що  обтяжує покарання, передбачена у статті Особливої частини цього Кодексу як  ознака злочину, яка впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз ураховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує. Винятків із цього правила у КК не передбачено.

Велика Палата звертає увагу на те, що склад злочину, передбачений ст. 286 КК, утворює не будь-яке недотримання особою, котра керує транспортним засобом, вимог ПДР, а лише таке, що безпосередньо призвело до зазначених у цій статті наслідків. Отже, вчинення кримінального правопорушення, передбаченого відповідною частиною ст. 286 КК, може розглядатися як обставина, що обтяжує покарання винуватої особи згідно з п. 13 ч. 1 ст. 67 КК, незважаючи на вказівку на такий стан особи у формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, не вважається тотожним кваліфікуючим ознакам злочину, є ширшим, адже у цьому формулюванні згідно з п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК зазначається: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, тобто   зазначаються й такі обставини кримінального правопорушення, які безпосередньо не входять до складу його об`єктивної сторони.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування вищезазначеної норми права було сформульовано Верховним Судом України (далі — ВСУ) у постанові від 09 лютого 2012 року у справі № 5-28кс11 та від 01 грудня 2016 року у справі № 5 — 368кс(15)16. Зокрема, у своїй постанові від 09 лютого 2012 року колегія суддів ВСУ погодилась з тим, що суд обґрунтовано визнав доведеним, що ДТП сталась унаслідок дій засудженого, який, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, порушив вимоги підп. «а» п. 2.9, п. 10.1, 12. 1 ПДР й допустив наїзд на  пішохода, що спричинило його смерть. Разом з цим ВСУ зробив висновок, що  стан алкогольного сп`яніння, у якому засуджений керував транспортним засобом, характеризував лише його певний психофізичний (фізіологічний) стан, який сприяв порушенню ним інших норм правил безпеки дорожнього руху, проте саме порушення підп. «а» п. 2.9 ПДР не було безпосередньою причиною настання суспільно небезпечних наслідків, а отже причинового зв`язку з наслідками, що настали, воно не мало.

Аналогічний висновок ВСУ зробив у постанові від 01 грудня 2016 року, де  предметом розгляду у справі було застосування судом касаційної інстанції норми права, передбаченої ч. 4 ст. 67 КК, а саме питання про те, чи може обставина вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння бути врахована при призначенні покарання як така, що його обтяжує, у випадку, коли особу, засуджену за ч. 2 ст. 286 КК, визнано винуватою в порушенні підп. «а» п.  2.9  ПДР, який забороняє водієві керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.

Підстав для відступу від такого висновку Велика Палата не вбачає.

Вирішення інших питань, у тому числі пов`язаних з призначенням покарання

Подія злочину, доведеність винуватості ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст.  135  КК, кримінально-правова кваліфікація діянь у касаційному порядку не оскаржуються.

Доводи прокурора щодо неправильного застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність є обґрунтованими з огляду на таке.

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в   об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.

Згідно зі ст. 370 вказаного Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, а вирок апеляційного суду має також відповідати приписам статей 374, 420 КПК.

За змістом ст. 404 КПК апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку на відповідність нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам кримінального провадження й дослідженим у судовому засіданні доказам.

Цих вимог суд апеляційної інстанції повною мірою не дотримався.

Так, суд зобов`язаний виявити, встановити і навести у вироку всі без винятку порушення ПДР, які мали місце під час конкретної ДТП, але водночас він повинен чітко зазначати у вироку, які саме з цих порушень а) були причиною настання наслідків, передбачених ст. 286 КК, тобто перебували у причиновому зв`язку з ними, а які б) могли лише сприяти порушенню правил, що викликали наслідки.

Разом з тим апеляційний суд, виключаючи на підставі ч. 2 ст. 404 КПКіз вироку суду першої інстанції стан алкогольного сп`яніння як обставину, що обтяжує покарання, лише зазначив, що, як убачається із формулювання обвинувачення, яке визнано судом доведеним, ОСОБА_1 засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, в тому числі за  керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, а саме порушення підп. «а» п. 2.9 ПДР. А тому, на думку апеляційного суду, ця обставина увійшла в об`єктивну сторону складу інкримінованого підсудному злочину фактично як кваліфікуюча ознака з огляду на бланкетність диспозиції всіх частин ст. 286 КК. З цих підстав вказана ознака не може бути врахована при призначенні покарання як така, що його обтяжує (ч. 4 ст. 67 КК).

З наведеним рішенням апеляційного суду Велика Палата не може погодитись з огляду на наступне.

Такий висновок апеляційний суд належним чином не мотивував та не перевірив, чи перебував стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 у момент вчинення злочину в прямому безпосередньому причиновому зв`язку з наслідками, що настали у вигляді смерті потерпілого ОСОБА_3 , чи лише сприяв порушенню правил, що викликали вказані наслідки.

А посилання суду на те, що стан алкогольного сп`яніння обвинуваченого є  фактично кваліфікуючою ознакою складу інкримінованого злочину, свідчить про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Крім того, переконливими є і доводи прокурора щодо незаконності та   необґрунтованості вироку в частині розміру призначеного засудженому ОСОБА_1 покарання, у зв`язку з чим касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню.

Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню  нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це  покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.

Норми зазначеного Кодексу наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з  альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх  конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Мотивуючи свої висновки щодо обраного ОСОБА_1 розміру покарання, апеляційний суд узяв до уваги, що засуджений уперше притягається до  кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, займається суспільно корисною працею, повністю визнав вину у вчиненому, щиро розкаявся, відшкодував матеріальну і моральну шкоду, з урахуванням чого потерпілі не вважали за необхідне обирати йому суворий захід примусу.

Однак оскаржуваний вирок не містить переконливого обґрунтування того, що  зазначені обставини у своїй сукупності дають підстави для призначення засудженому покарання у межах мінімальної санкції ч. 2 ст. 286 КК.

Так, суд не дав належної оцінки встановленій ним обставині, що ОСОБА_1 у  населеному пункті керував автомобілем у стані алкогольного сп`яніння без отримання права на керування транспортним засобом і цим самим грубо порушив правила безпеки дорожнього руху, створивши серйозну загрозу життю і здоров`ю для його учасників. Протиправні дії засудженого призвели до тяжких непоправних наслідків у вигляді смерті людини, тоді як відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя, здоров`я та безпека належать до найвищих соціальних цінностей.

Попри кваліфікацію дій засудженого ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 135 КК та відповідно призначення покарання в межах санкції цієї статті, поза увагою апеляційного суду залишилися характер та конкретні обставини вчиненого, що свідчать про підвищений ступінь їх суспільної небезпечності та таке психічне ставлення засудженого до вчиненого на момент заподіяння злочинів, яке  виразилось у тому, що він, дбаючи насамперед про себе для уникнення несприятливих наслідків, продемонстрував крайню байдужість до життя травмованої ним людини.

Не знижує тяжкості й небезпечності злочинів, вчинених за наведених обставин, характеристика засудженого ОСОБА_1 у загальносоціальному плані, а також його посткримінальна поведінка, спрямована на залагодження своєї провини.

Що стосується позиції потерпілих стосовно призначення покарання, то Велика Палата зауважує таке: у справах цієї категорії ця позиція не є обов`язковою для суду, однак вона ураховується в сукупності з обставинами, передбаченими ст. 65 КК, і не має над ними пріоритету.

Наведеного апеляційний суд повною мірою не врахував і не мотивував, зокрема, чому він вважає за можливе досягнення мети виправлення ОСОБА_1 та запобігання вчиненню ним нових злочинів за умови призначення заходу примусу позбавлення волі у мінімальному розмірі.

Тому покарання, визначене апеляційним судом з урахуванням обставин, які  бралися ним до уваги при його призначенні, хоч за розміром і дорівнює мінімальній межі санкції частини статті, що входить до сукупності злочинів, які   інкримінують засудженому ОСОБА_1 , проте вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між обраним судом та тим розміром покарання, яке б мало бути призначене та яке б не становило «особистого надмірного тягаря для особи», адже воно відповідало б справедливому балансу між  загальними інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи. Таким чином, покарання, призначене судом апеляційної інстанції ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК не відповідає вимогам статей 50, 65 КК та є явно несправедливим у розумінні ст. 414 КПК внаслідок його м`якості.

На підставах, передбачених пунктами 2 та 3 ч. 1 ст. 438 КПК, у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого вирок апеляційного суду підлягає скасуванню, а кримінальне провадження призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Оскільки вирок суду першої інстанції підлягає перевірці в апеляційному порядку,   можливість звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням підлягає перевірці судом апеляційної інстанції.

Ураховуючи наведене, касаційну скаргу прокурора слід задовольнити, касаційну скаргу захисника Васильєва В. М. задовольнити частково, а вирок апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду апеляційному суду необхідно виконати вказівки суду касаційної інстанції та ухвалити законне, обґрунтоване, вмотивоване та  справедливе рішення. Якщо під час цього розгляду суд дійде висновку про винуватість ОСОБА_1 у злочинах, в яких він обвинувачується, за тих же обставин та  даних про його особу, призначене покарання за ч. 2 ст. 286 КК, а також за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК у виді 3 років позбавлення волі слід вважати явно несправедливим через м`якість.

Беручи до уваги те, що Велика Палата дійшла висновку про необхідність скасування вироку суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 підлягає звільненню з-під варти, оскільки саме на підставі цього вироку його позбавлено волі.

Висновок щодо застосування норми права

Керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння, хоча і становить порушення вимог підп. «а» п. 2.9 ПДР, однак само по собі не може виступати прямою безпосередньою причиною настання ДТП та її наслідків у вигляді заподіяння потерпілому (потерпілим) тілесних ушкоджень або смерті. Стан сп`яніння не охоплюється об`єктивною стороною (не є кваліфікуючою ознакою) злочину, передбаченого ст. 286 КК, і при призначенні покарання особі може враховуватись як обставина, що обтяжує покарання згідно з п.13 ч. 2 ст. 67 КК.

Керуючись статтями 433-434-1, 436, 438 КПК, Велика ПалатаВерховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити, касаційну скаргу захисника задовольнити частково.

Вирок Хмельницького апеляційного суду від 17 грудня 2018 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.

ОСОБА_1 звільнити з-під варти.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ж. М. Єленіна Судді:Н. О. Антонюк Т. О. АнцуповаО. Р. Кібенко Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна В. В. БританчукН. П. Лященко О. Б. Прокопенко Ю. Л. ВласовЛ. І. Рогач М. І. ГрицівО. М. Ситнік Д. А. ГудимаО. С. Ткачук В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич О. С. ЗолотніковО. Г. Яновська

Добавить комментарий

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.