Практика ВС. Різниця між трудовим договором та цивільно-правовим договором (договором надання послуг)

Постанова

Іменем України

03 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 200/9385/16

провадження № 61-32679св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач — ОСОБА_4,

відповідач — товариство з додатковою відповідальністю «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11228»,

представник відповідача — ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 березня 2017 року

у складі судді Шевцової Т. В. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Каратаєвої Л. О., Максюти Ж. І.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до

товариства з додатковою відповідальністю «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11228» (далі — ТзДВ «ДАТП 11228») про стягнення невиплачених відпускних та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що він у листопаді 2003 року був прийнятий у ТзДВ «ДАТП 11228» на посаду юрисконсульта та 18 травня 2016 року був звільнений з вказаної посади. За весь час роботи йому не надавалась щорічна оплачувана відпустка та не виплачувались відпускні.

Зазначав, що на його прохання про видачу копій наказів про прийняття на роботу та звільнення, надання розрахунку відпускних за весь період роботи на підприємстві було залишено без належного реагування та задоволення.

Посилався на те, що через ненадання щорічної оплачуваної відпустки йому завдано моральну шкоду, яка полягала у хвилюваннях через таку відмову.

За таких обставин, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_4 просив суд стягнути з ТзДВ «ДАТП 11228» невиплачені відпускні за період роботи юрисконсультом з листопада 2003 року по травень 2016 року у розмірі

5 тис. грн та 9 тис. грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 березня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення районного суду мотивовано тим, щоОСОБА_4 не довів належними та допустимими доказами, що між ним та ТзДВ «ДАТП 11228» виникли трудові, а не цивільно-правові відносини, що з ним було укладено саме трудовий, а не цивільно-правовий договір та дійшов висновку, що на позивача не розповсюджуються положення трудового законодавства, що регулюють оплату праці найманих працівників, зокрема і щодо стягнення невиплачених відпускних, оскільки останній не був прийнятий на роботу та звільнений з неї відповідно до вимог трудового законодавства.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 березня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що обґрунтованим є висновок районного суду про те, що ОСОБА_4 не надано належних та допустимих доказів свого перебування з ТзДВ «ДАТП 11228» саме у трудових відносинах. Зокрема, між сторонами не було укладено трудового договору, оскільки позивача не було прийнято на роботу за конкретною кваліфікацією, професією, посадою; не роз’яснювалися його права і обов’язки, він не інформувався під розписку щодо умов праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров’я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими. Він не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки відмовляючи йому у задоволенні позову, суди належним чином не перевірили обставини справи та не надали належної правової оцінки доказам, які містяться в матеріалах справи та якими підтверджуються його позовні вимоги, а саме, що він перебував із ТзДВ «ДАТП 11228»у трудових відносинах.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судами встановлено, що у період з листопада 2003 року по травень 2016 року між ТзДВ «ДАТП 11228» та ОСОБА_4 були договірні відносини, пов’язані

з наданням останнім підприємству юридичних послуг, що підтверджується копіями трудових угод на юридичне обслуговування з 04 січня 2005 року

по 01 січня 2014 року та відповідними актами виконаних робіт за період з січня 2005 року по червень 2014 року.

Кожного місяця між сторонами цивільно-правового договору підписувався акт виконаних робіт із зазначенням обсягу виконаних робіт.

Відповідно до довідки ТзДВ «ДАТП 11228» від 02 листопада 2016 року № 402

за час роботи за трудовою угодою з листопада 2003 року по липень 2014 року табель обліку робочого часу на ОСОБА_4 не вівся, оскільки останній не перебував у трудових відносинах з підприємством, а здійснював свою діяльність на підставі цивільно-правового договору. Робочого місця у нього не було. Відрахування до Пенсійного фонду за цей час проводились як з працюючого за трудовою угодою (2,6%, 34,7%), пільг щодо податків не мав (а.с. 139).

Відповідно до акта про знищення документації, затвердженого 10 квітня 2005 року головою правління ТзДВ «ДАТП 11228», встановлено, що відповідно до Переліку зберігання документації табелі обліку робочого часу по 1, 2, 3, 4, 5 автоколонам, АРМ, ОГМ, допоміжним робітникам і ІТР, добові наряди на роботи, рахунково-платіжні відомості за період з 1999 року по 2004 рік були знищені (а.с. 106).

За штатним розписом ТзДВ «ДАТП 11228» за період з 01 січня 2003 року по

01 січня 2008 року на підприємстві відсутня посада юрисконсульта (а.с. 145-152). Посаду ведучого юрисконсульта введено на підприємстві з 01 березня 2008 року (а.с. 154).

Вказана штатна одиниця була на підприємстві з 01 березня 2008 року по

31 грудня 2010 року (а.с. 153-158).

З 01 січня 2011 року змінами у штатному розписі ТзДВ «ДАТП 11228» виведено з штатного розпису посаду ведучого юрисконсульта (а.с. 159).

Штатним розписом ТзДВ «ДАТП 11228» з 01 січня 2012 року, 01 січня 2013 року та 01 січня 2014 року посада юрисконсульта не передбачена (а.с. 160, 161, 162).

З 01 липня 2014 року змінами у штатний розпис ТзДВ «ДАТП 11228» введено посаду ведучого юрисконсульта (а.с. 163, 164, 165).

Згідно наказу ТзДВ «ДАТП 11228» від 12 березня 2008 року № 18-к на посаду юрисконсульта з 14 березня 2008 року призначено ОСОБА_6 (а.с. 166).

Наказом ТзДВ «ДАТП 11228» від 28 грудня 2010 року № 47-к ОСОБА_6 звільнено із займаної посади за власним бажанням (а.с. 167).

Відповідно до наказу ТзДВ «ДАТП 11228» від 22 липня 2014 року № 52-к ОСОБА_6 було прийнято на посаду юрисконсульта з 23 липня 2014 року з місячним випробувальним терміном (а.с. 168).

Наказом ТзДВ «ДАТП 11228» від 12 червня 2015 року № 36-к ОСОБА_6 звільнено із займаної посади за власним бажанням (а.с. 169).

Також встановлено судом та не заперечується сторонами, що трудова книжка ОСОБА_4 ТзДВ «ДАТП 11228» не надавалась.

У зв’язку з припиненням дії цивільно-правового договору з ОСОБА_4 з кінця липня 2014 року та невиконанням ним за цим договором послуг, що підтверджується відсутністю актів виконаних робіт, останнім не отримувалася винагорода за договором.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Цивільно-правовий договір — це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі частиною першою статті 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 903 ЦК України).

У цивільно-правових відносинах діє принцип свободи договору, тобто сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація.

За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою спірного договору є отримання певних послуг.

Отже, за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

При цьому за цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, отримання певних послуг. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату.

Відповідно до пункту «а» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків зараховується до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію.

Таким чином, основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від цивільно-правових є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату.

ОСОБА_4, як сторона у справі, зобов’язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до статті 10 ЦПК України 2004 року.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Нормами статті 58 ЦПК України 2004 року передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Подавши докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов’язок із доказування, оскільки стаття 60 ЦПК України 2004 року закріплює норму, відповідно до якої кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні

(стаття 27 ЦПК України 2004 року), так і обов’язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_4не довів належними та допустимими доказами, що між ним та ТзДВ «ДАТП 11228» виникли трудові, а не цивільно-правові відносини, що з ним було укладено трудовий, а не цивільно-правовий договір та дійшли правильного висновку про те, що на позивача не розповсюджуються положення трудового законодавства, що регулюють оплату праці найманих працівників, зокрема і щодо стягнення невиплачених відпускних, оскільки останній не приймався на роботу та не звільнявся відповідно до вимог трудового законодавства.

Посилання касаційної скарги на акти виконаних ОСОБА_4робіт лише підтверджують факт виконання робіт — надання послуг, відповідно до укладеного між сторонами цивільно-правового договору.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:                                                                                                            С. Ф. Хопта

О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

Добавить комментарий

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.