Оспорюваний договір за своєю правовою природою не є договором факторингу, а є договором купівлі-продажу права вимоги, до якого відповідно до ч. 3 ст. 656 ЦК України застосовуються положення про відступлення права вимоги (ст.ст. 512-519 ЦК України) і звідси випливає, що для укладення договорів, подібних до спірного договору, покупець права вимоги не повинен обов`язково мати статус фінансової установи.

Оспорюваний договір за своєю правовою природою не є договором факторингу, а є договором купівлі-продажу права вимоги, до якого відповідно до ч. 3 ст. 656 ЦК України застосовуються положення про відступлення права вимоги (ст.ст. 512-519 ЦК України) і звідси випливає, що для укладення договорів, подібних до спірного договору, покупець права вимоги не повинен обов`язково мати статус фінансової установи.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/13731/18

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Ткаченко Н.Г. — головуючий, Ткача І.В., Селіваненка В.П., Дроботової Т.Б., Булгакової І.В., Баранця О.М., Львова Б.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Громак В.О.

за участю представників : АТ «Харківобленерго» — адвоката Комарової О.М., ДП «Укрінтеренерго» — Шевчук І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Харківобленерго»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2019

та рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2019

у справі № 910/13731/18

у справі за позовом Акціонерного товариства «Харківобленерго»

до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго»

про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності договору,-

ВСТАНОВИВ :

У жовтні 2018 Акціонерна компанія «Харківобленерго» (далі — АК «Харківобленерго») звернулася до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (далі — ДП «Укрінтеренерго») про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 3/44/2-75 від 15.10.2015 та застосування наслідків недійсності договору.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що заступник начальника фінансового управління Телєгін В.С., діючи на підставі довіреності від 18.06.2015 № 01-42юр/4503, виданої виконуючим обов`язки голови правління, уклав договір з перевищенням наданих йому повноважень, оскільки відповідно до пункту 1.2 Порядку укладання виконавчим органом компанії правочинів та вчинення дій щодо розпорядження коштами та майном (надалі — Порядок укладання виконавчим органом компанії правочинів), що затверджений рішенням наглядової ради від 30.10.2007 № 14 (із змінами внесеними рішенням від 06.08.2012 № 27), та пункту 8.4.8 статуту будь-які правочини, розмір яких не перевищує 10 відсотків вартості активів товариства (у 2015 році до 200 000 000,00 грн), вчиняє лише виконавчий орган, який відповідно до пункту 8.4.1, 8.4.2 статуту та рішення загальних зборів від 05.03.2009 № 16 є колегіальним органом, представлений шістьма членами.

Позивач стверджує, що голова правління має право вчиняти такі правочини лише у випадку, якщо колегіальний виконавчий орган за погодженням наглядової ради прийняв рішення про передачу повноважень керівнику виконавчого органу (пункт 8.4.10.13 статуту, пункт 1.2 Порядку).

Оскільки таке рішення не приймалось, позивач вважає, що виконуючий обов`язки голови правління не мав повноважень укладати договір від імені товариства та уповноважувати Телєгіна В.С. на вчинення цих дій, а відповідач за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження, оскільки статут позивача на вимогу частини 3 статті 78 Закону України «Про акціонерні товариства» розміщений у відкритому доступі на офіційному сайті позивача.

Окрім того, позивач посилається на те, що за своєю правовою природою договір є договором факторингу, оскільки згідно з його умовами первісний кредитор (ДП «Укрінтеренерго») передає (відступає), а новий кредитор (АК «Харківобленерго») приймає право вимоги до боржника — ПАТ «Центренерго» — про сплату боргу в загальній сумі 9 945 000 грн, а новий кредитор зобов`язується сплатити на користь первісного кредитора за відступлення права вимоги грошову суму в розмірі 9 945 000 грн.

Тобто , на переконання позивача, за умовами договору фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги цієї особи до третьої особи (боржника). Оскільки АК «Харківобленерго» не є фінансовою установою у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яка може надавати фінансові послуги у формі факторингу відповідно до статті 1079 ЦК України, позивач просив визнати цей договір недійсним та застосувати правові наслідки відповідно до статей 215, 216 ЦК України.

В обґрунтування позову позивач посилався також на факти, встановлені у справі № 922/2391/17, та правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у цій справі, щодо недійсності наступного договору про відступлення права вимоги, укладеного 02.11.2015 між АК «Харківобленерго» та ТОВ «Легіст-Інвест».

Рішенням Господарського суду м. Києва від 15.01.2019 у справі № 910/13731/18 (суддя Шкурдова Л.М.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 у справі № 910/13731/18 (судді : Мальченко А.О., Жук Г.А., Дикунська С.Я.) рішення Господарського суду м. Києва від 15.01.2019 залишено без змін.

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що підстави для визнання оспорюваного договору недійсним відсутні, оскільки виконуючий обов`язки голови правління, як керівник виконавчого органу, мав право укладати та підписувати від імені юридичної особи оспорюваний договір відступлення права вимоги, а також видавати довіреності іншим особам, в тому числі на вчинення правочинів від імені компанії в межах своєї компетенції, що прямо передбачено у пунктах 8.4.13.1, 8.4.13.9 статуту та пунктах 5.2.9, 5.2.16 Положення про виконавчий орган АТ «Харківобленерго», затвердженого рішенням загальних зборів від 05.03.2009 № 16.

Також , суди дійшли висновку, що відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 92 ЦК України у відносинах із відповідачем обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи головою правління не мають юридичної сили, оскільки: 1) голова правління компанії, як керівник виконавчого органу, відповідно до п. 8.4.13.9 статуту та п.5.2.9 Положення про виконавчий орган має право без довіреності укладати договори (угоди) та вчиняти будь-які інші правочини від імені і в інтересах компанії, з урахуванням обмежень, передбачених цим статутом та чинним законодавством України; 2) згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань, станом на 15.10.2015 (дата укладення оспорюваного правочину) з 28.04.2015 на Яворського В.Г. покладено обов`язки голови правління АТ «Харківобленерго», він є підписантом та особою уповноваженою представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори; 3) рішення наглядової ради, на яке посилається позивач, відсутнє у відкритому доступі, а позивачем не надано доказів на підтвердження того, що відповідач був обізнаний з вказаним рішенням наглядової ради та всупереч цьому уклав оспорюваний правочин, діючи таким чином недобросовісно чи нерозумно.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій встановили, про наступне схвалення спірного договору , оскільки на виконання умов договору позивач сплатив кошти в сумі 9 945 000 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 18212 від 15.10.2015 на суму 6 301 250 грн та №20638 від 15.10.2015 на суму 3 643 750 грн. а отже, суди дійшли висновку, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним ( ст. 241 ЦК України).

Також суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оспорюваний договір є договором відступлення права вимоги (цесії), а не договором факторингу, що зумовлює відсутність передбачених статтями 203, 215, 1077 ЦК України підстав для визнання цього договору недійсним.

У касаційній скарзі АТ «Харківобленерго» просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 та рішення Господарського суду м. Києва від 15.01.2019 у справі № 910/13731/18 скасувати, прийнявши нове рішення, яким задовольнити позов.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями щодо відмови в позові скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанції положень ч. 3 ст. 92 ЦК України, за якою визначено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень, тоді як вданому випадку, на думку скаржника, спірний правочин, від імені позивача підписано особою — повіреним, який діяв з перевищенням повноважень та всупереч інтересам підприємства.

Також , у своїй касаційній скарзі, позивач зазначає, що суди обох інстанцій вирішуючи спір у цій справі, помилково застосували ст. 241 ЦК України, встановивши, що оскаржуваний договір був схвалений, зокрема, позивачем, при цьому скаржник зазначає, що суди не врахували, що дії щодо виконання спірного договору, які свідчать про його схвалення вчиненні неуповноваженою особою.

Крім того, скаржник в касаційні скарзі посилається на безпідставне незастосування судами положень ст. ст. 1077, 1079, 1084 ЦК України, оскільки на думку скаржника, спірний договір фактично є договором факторингу за яким позивач -новий кредитор прийняв на себе право вимоги до боржника- ПАТ «Центренерго» сплативши первісному кредитору-відповідачу за відступлення права вимоги грошову суму у розмірі 9 945 000 грн., тоді як позивач — АТ «Харківобленерго» не є фінансовою установою, яка відповідно і не внесена до Державних фінансових установ, але зазначеного судами враховано не було.

У відзиві на касаційну скаргу ДП «Укрінтеренерго» просить залишити без змін оскаржувані судові рішення, як такі що прийняті з урахуванням всіх обставин справи та вимог чинного законодавства.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями Касаційного господарського суду, що підтверджується витягом із протоколу, від 20.06.2019 касаційну скаргу у справі № 910/13731/18 передано колегії суддів у складі: Кондратова І.Д. — головуючого (доповідача), Стратієнко Л.В., Губенко Н.М.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями Касаційного господарського суду, що підтверджується витягом із протоколу, від 01.07.2019 у зв`язку з перебуванням судді Губенко Н.М. на лікарняному для розгляду вказаної касаційної скарги визначено колегію суддів у складі: Кондратова І.Д. — головуючого (доповідача), Стратієнко Л.В., Кролевець О.А.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.07.2019 у справі № 910/13731/18 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АК «Харківобленерго» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 та рішення Господарського суду м. Києва від 15.01.2019 та призначено справу до розгляду на 31.07.2019.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.07.2019 справу № 910/13731/18 за касаційною скаргою АК «Харківобленерго» передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі ч. 2 ст. 302 ГПК України у зв`язку з тим, що колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 922/2391/17 відповідно якого, колегія суддів з іншої палати погодились з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо недійсності тотожного договору про відступлення права вимоги, у зв`язку з укладенням його тим самим представником АК «Харківобленерго» (Телєгін В.С., що діяв на підставі довіреності від 18.06.2015 № 01-42юр/4503, виданої виконуючим обов`язки голови правління) з перевищенням наданих повноважень, оскільки виключними повноваженнями щодо укладення такого роду договорів володіло правління позивача як колегіальний орган.

Також у цій справі колегія суддів погодилися з висновками судів, що оскільки відповідно до умов договору первісний кредитор (АК «Харківобленерго») передає (відступає), а новий кредитор (ТОВ «Легіст-Інвест») приймає право вимоги до боржника — ПАТ «Центренерго» — про сплату боргу в загальній сумі 9 945 000 грн, а новий кредитор зобов`язується сплатити на користь первісного кредитора за відступлення права вимоги грошову суму в розмірі 9 945 000 грн, то фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги цієї особи до третьої особи (боржника).

У справі № 922/2391/17 колегіґ суддів дійшла висновку, що такий договір за своєю правовою природою є договором факторингу, оскільки операції з відступлення клієнтом права саме грошової вимоги за зобов`язаннями боржника, які передбачають передачу фактором за плату в розпорядження клієнта грошових коштів, мають здійснюватися на підставі договору факторингу.

Оскільки новий кредитор не є фінансовою установою у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яка може Колегія суддів дійшла висновку, що такий договір за своєю правовою природою є надавати фінансові послуги у формі факторингу, так як вказане товариство не включено до Переліку фінансових установ, внесених до Державного реєстру фінансових установ, суд дійшов висновку, що договір укладено з боку нового кредитору з порушенням вимог Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», що є самостійною підставою для визнання договору недійсним.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/13731/18 визначено суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Ткаченко Н.Г. — доповідач, головуючий, Ткач І.В., Селіваненко В.П., Пільков К.М., Катеринчук Л.Й., Дроботова Т.Б., Булгакова І.В., Баранець О.М., Львов Б.Ю., що підтверджується витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.08.2019.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/13731/18, у зв`язку з відпусткою судді Баранця О.М., визначено суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Ткаченко Н.Г. — доповідач, головуючий, Ткач І.В., Селіваненко В.П., Пільков К.М., Катеринчук Л.Й., Дроботова Т.Б., Булгакова І.В., Львов Б.Ю. , що підтверджується витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.08.2019 у справі № 910/13731/18 прийнято до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу АТ «Харківобленерго» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 та рішення Господарського суду м. Києва від 15.01.2019 та призначено до розгляду на 11.10.2019 на 11 год. 00 хв.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/13731/18, у зв`язку з виходом із відпустки судді Баранця О.М. та відпусткою суддів Катернинчук Л.Й. і Пількова К.М., визначено суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Ткаченко Н.Г. — доповідач, головуючий, Ткач І.В., Селіваненко В.П., Дроботова Т.Б., Булгакова І.В., Баранець О.М., Львов Б.Ю. , що підтверджується витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та доводи відзиву на касаційну скаргу колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 15.10.2015 між ДПЗД «Укрінтернерго» (первісний кредитор), в особі заступника директора з питань економіки та фінансів Котляренка Дмитра Володимировича, що діяв на підставі довіреності №55 від 10.04.2015, та АТ «Харківобленерго» (новий кредитор), в особі заступника начальника фінансового управління Тєлєгіна Віталія Сергійовича, що діяв на підставі довіреності № 01-42юр/4503 від 18.06.2015, укладено договір про відступлення права вимоги № 3/44/2-75, за умовами якого, первісний кредитор передає (відступає), а новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника — ПАТ «Центренерго» про сплату боргу в загальній сумі 9 945 000 грн, а новий кредитор зобов`язується сплатити на користь первісного кредитора за відступлення права вимоги грошову суму в розмірі 9 945 000 грн.

За п. 1.2. договору, до нового кредитора переходять права вимоги первісного кредитора щодо отримання від боржника боргу в сумі 9 945 000 грн, у зв`язку з виконанням первісним кредитором зобов`язань за договором поруки від 28.10.2003 №3/506/03-7-14/03-2727, що був укладений для забезпечення виконання зобов`язань ВАТ «Центренерго» перед ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» з оплати за природний газ за договором на постачання природного газу від 24.01.2003 № 06/03-97, укладеним між ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» та ВАТ «Центренерго».

До нового кредитора переходять права первісного кредитора за зобов`язаннями та правами, зазначеними в п. 1.1, 1.2 цього договору в обсязі і на умовах, що існували на момент укладення цього договору (п. 1.5 договору).

Згідно п. 1.6 договору новий кредитор отримує право на вимогу грошових зобов`язань, зазначених в цьому договорі (п. 1.1 — 1.2.), з моменту підписання між сторонами Акта звірки розрахунків (п. 2.4) після надходження на поточний рахунок первісного кредитора оплати в сумі 9 945 000 грн. (п. 2.3).

Відповідно до п. 2.3. договору передбачено, що новий кредитор сплачує на користь первісного кредитора 9 945 000 грн. впродовж трьох робочих днів з моменту підписання цього договору.

За п. 2.4 договору передбачено, що виконання п. 2.3. цього договору підтверджується сторонами шляхом підписання акту звірки розрахунків за цим договором впродовж двох днів з моменту перерахування новим кредитором грошових коштів первісному кредиторові. У разі відмови однієї із сторін від підписання акту, акт вважається підписаним з моменту його направлення однією стороною іншій.

Як вбачається Із матеріалів справи та як встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання умов зазначеного договору від 15.10.2015 позивач сплатив на користь відповідача 9 945 000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 15.10.2015 № 18212 на суму 6 301 250 грн та від 15.10.2015 № 20638 на суму 3 643 750 грн.

В подальшому, на виконання п. 2.4 договору та для встановлення факту виконання новим кредитором вимог п. 2.3 договору позивачем було складено акт звірки за період з 01.10.2015 по 31.10.2015 та листом від 01.12.2015 № 0512/9722 направлено на адресу відповідача.

Предметом даного спору є вимоги позивача про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 3/44/2-75 від 15.10.2015 з тих підстав, що спірний правочин укладений від нового кредитора — АТ «Харківобленерго», заступником начальника фінансового управління Тєлєгіним В.С., який діяв на підставі довіреності №01-42юр/4503 від 18.06.2015, виданої виконуючим обов`язки голови правління, проте з перевищенням наданих повноважень, оскільки право на укладення відповідного договору є виключним повноваженням виконавчого органу — правління АК «Харківобленерго», до того ж оскаржуваний договір є договором факторингу, який не відповідає вимогам ст. 1079 ЦК України, оскільки АТ «Харківобленерго» не є фінансовою установою.

Із наявних у справі матеріалів вбачається та як встановлено судами обох інстанцій, спірний договір зі сторони АК «Харківобленерго» підписано Тєлєгіним В.С., що діяв на підставі довіреності № 01-42юр/4503 від 18.06.2015, за якою останній має право, зокрема, підписувати будь-які договори та тимчасові угоди з узгодженням їх умов на свій розсуд, зазначена довіреність виднана виконуючим обов`язки голови правління АК «Харківобленерго» Яворським В.Г., який діє в межах повноважень, наданих йому Статутом.

Так, в період з 28.04.2015 по 15.10.2015 — станом по дату укладення оспорюваного правочину, обов`язки голови правління АК «Харківобленерго» покладено було на Яворського В.Г . , який є підписантом та особою, уповноваженою представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, що вбачається із витягу з ЄДРПОУ.

Відповідно до п. 8.1.1. Статуту АК «Харківобленерго», затвердженого загальними зборами акціонерів АК «Харківобленерго» 05.03.2009, протокол №16, органами управління та контролю компанії є загальні збори акціонерів компанії — вищий орган Компанії, наглядова рада компанії, виконавчий орган компанії та ревізійна комісія компанії.

Вищий орган компанії утворює виконавчий орган компанії — колегіальний або одноособовий (дирекція компанії, правління компанії, генеральний директор тощо), шляхом визнання його назви, кількісного складу і компетенції (п. 8.4.1. Статуту).

Очолює та/або керує діяльністю колегіального виконавчого органу компанії — керівник виконавчого органу компанії (генеральний директор компанії, голова правління компанії тощо) (п. 8.4.3. Статуту).

Відповідно до п. 8.3.7.26. Статуту наглядова рада компанії затверджує Порядок погодження наглядовою радою компанії правочинів та дій щодо розпорядження виконавчим органом компанії коштами та майном компанії, та встановлює розмір правочину, при перевищенні якого вчинення такого правочину вимагає погодження (затвердження) наглядової ради Компанії.

Згідно з п. 8.4.8. Статуту виконавчий орган компанії самостійно розпоряджається коштами та майном компанії у межах, що встановлені цим Статутом, внутрішніми документами компанії, рішеннями вищого органу компанії та наглядової ради компанії.

Пунктом 8.4.10.13. Статуту та пунктом 4.2.13. Положення про виконавчий орган АК «Харківобленерго», затвердженого Загальними зборами акціонерів АК «Харківобленерго» Протоколом №16 від 05.03.2009 визначено, що виконавчий орган компанії за погодженням з наглядовою радою приймає рішення про передачу частини повноважень виконавчого органу компанії керівнику виконавчого органу компанії.

За п. 8.4.10.19. Статуту та п. 4.2.19. Положення передбачено, що виконавчий орган компанії відповідно до Порядку погодження наглядовою радою компанії правочинів та дій щодо розпорядження виконавчим органом компанії коштами та майном компанії, що затверджений наглядовою радою компанії, вчиняє правочини від суми, що перевищує встановлений наглядовою радою компанії розмір, до суми 50 % балансової (залишкової) вартості активів компанії за даними останньої річної фінансової звітності компанії.

Відповідно до п. 8.4.13.1. Статуту керівник виконавчого органу компанії має повноваження: здійснювати керівництво компанією в межах повноважень, визначених цим Статутом, Положенням про виконавчий орган компанії, трудовим договором (контрактом).

Пунктом 8.4.13.9. Статуту та пунктом 5.2.9. Положення передбачено, що керівник виконавчого органу компанії має повноваження, зокрема, укладати договори (угоди) та вчиняти будь-які інші правочини від імені і в інтересах компанії, з урахуванням обмежень, передбачених цим Статутом та чинним законодавством України.

Згідно з п. 5.2.16. Положення голова правління має повноваження підписувати та видавати довіреності іншим особам, в тому числі на вчинення правочинів від імені компанії в межах своєї компетенції, підписувати договори (угоди) та інші документи, рішення про укладання (оформлення) та/або погодження (затвердження) яких прийняті вищим органом компанії, наглядовою радою компанії та правлінням.

Рішенням наглядової ради АК «Харківобленерго», протокол №14 від 30.10.2007, було затверджено Порядок укладання виконавчим органом компанії правочинів та вчинення дій щодо розпорядження коштами та майном компанії.

У зв`язку з затвердженням та реєстрацією Статуту АК «Харківобленерго» в новій редакції до Порядку було внесені зміни, які затверджено рішенням наглядової ради АК «Харківобленерго», протокол №27 від 06.08.2012.

Відповідно до п. 3 змін до Порядку, цей Порядок розроблено на виконання пункту 8.3.7.26. Статуту АК «Харківобленерго».

Підпунктом 1.2. п. 4. змін до Порядку, визначено, що без затвердження наглядовою радою товариства виконавчий орган (керівник виконавчого органу, у разі передачі йому частини повноважень виконавчого органу, в порядку встановленому Статутом) вчиняє будь-які правочини, розмір яких не перевищує 10 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності компанії, за винятком тих, на вчинення, підписання (укладення) яких відповідно до Статуту компанії та цього Порядку потрібно одержати обов`язкове затвердження або погодження загальних зборів акціонерів компанії чи наглядової ради компанії.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що до компетенції виконавчого органу АК «Харківобленерго» віднесено вчинення будь-яких правочинів, розмір яких не перевищує 10 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності компанії, при цьому голова правління АК «Харківобленерго», як керівник виконавчого органу, відповідно до п. 8.4.13.9. Статуту та п. 5.2.9. Положення, має право без довіреності укладати договори (угоди) та вчиняти будь-які інші правочини від імені і в інтересах компанії, з урахуванням обмежень, передбачених цим Статутом та чинним законодавством України.

Так, судами встановлено, що на час укладення спірного договору про відступлення права вимоги № 3/44/2-75 від 15.10.2015 в ЄДРПОУ відсутня будь-яка інформація щодо обмежень представництва голови правління Яворського В.Г. від імені юридичної особи — АК «Харківобленерго», а зворотного належними та допустимими доказами не доведено.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, згідно річної фінансової звітності за 2014 рік загальний розмір активів АК «Харківобленерго» складав 2 666 775 000 грн., а 10% складає понад 200 000 000 грн., тому оспорюваний договір не перевищує 10 % вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності компанії, це підтверджується належними доказами.

Також із матеріалів справи вбачається, що за рішенням правління АК «Харківобленерго» № 42 від 20.11.2007, погодженим наглядовою радою компанії (протокол №17 від 18.12.2007) наглядовою радою компанії не було погоджено передачу голові правління повноважень на укладення оспорюваного правочину, зокрема укладання від імені компанії будь-яких договорів, розмір не перевищує 10 % вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності компанії.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішення наглядової ради, затверджене протоколом №17 від 18.12.2007, відсутнє у відкритому доступі, як і відсутнє на сайті АК «Харківобленерго», при цьому позивачем не надано належних та достовірних доказів, які б підтверджували обізнаність відповідача з зазначеним рішенням наглядової ради і що всупереч цьому був укладений оспорюваний правочин.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на виконання умов спірного договору АК «Харківобленерго» сплатило ДП «Укрінтеренерго» 9 945 000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №18212 від 15.10.2015 на суму 6 301 250 грн. та № 20638 від 15.10.2015 на суму 3 643 750 грн., а також сторонами складені та підписані акт звірки за період з 01.10.2015 по 31.10.2015 та акт приймання-передачі документів від 19.10.2015, скріплений печатками сторін.

Відтак , суди першої та апеляційної інстанцій встановивши, що спірний договір від 15.10.2019 укладений від юридичної особи — АК «Харківобленерго» особою, яка не перевищила свої повноваження, у зв`язку з тим, що виконуючий обов`язки голови правління, як керівник виконавчого органу, мав право укладати і підписувати від імені юридичної особи договори та видавати на їх укладання довіреності іншим особам, як і на оспорюваний правочин, при цьому, рішення наглядової ради щодо відсутності у голови правління повноважень укладати спірний договір відсутнє у відкритому доступі, внаслідок чого відповідач не міг бути про це обізнаний, а зворотного не доведено належним чином і що надалі спірний договір прийнятий до виконання позивачем та схвалений товариством і враховуючи вимоги ст. ст. 92, 203, 215, 241 ЦК України, дійшли висновку про недоведеність позивачем обставин, з якими закон пов`язує визнання спірного договору від 15.10.2019 недійсними, що підтверджується належними та достовірними доказами, які наявні у матеріалах даної справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд встановлює наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За ч. 2 ст. 203 ЦК України визначено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Статтею 92 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину ( ч. 2 ст. 241 ЦК України).

Відтак, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Водночас наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним.

Закон України «Про акціонерні товариства», визначає порядок створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов`язки акціонерів. Діяльність державних акціонерних товариств та державних холдингових компаній, єдиним засновником та акціонером яких є держава в особі уповноважених державних органів, регулюється цим Законом, з урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами. Діяльність Державної керуючої холдингової компанії, державних холдингових компаній та державних акціонерних товариств, єдиним засновником та акціонером яких є держава в особі уповноважених державних органів, регулюється цим Законом, з урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами. Особливості створення акціонерних товариств у процесі приватизації та корпоратизації, їх правового статусу та діяльності у період до виконання плану приватизації (розміщення акцій) визначаються законодавством про приватизацію та корпоратизацію. Управління акціонерними товариствами, у статутних капіталах яких є корпоративні права держави або територіальної громади, здійснюється з урахуванням особливостей, визначених законом. Створення, припинення акціонерного товариства, одержання у власність або в управління акцій та набуття іншим чином права контролю над товариством здійснюється з дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції.

Таким чином, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій оскільки, відповідно до абз. 3 ч.5 ст. 59 Закону України «Про акціонерні товариства» голова колегіального виконавчого органу має право без довіреності діяти від імені товариства, відповідно до рішень колегіального виконавчого органу, в тому числі представляти інтереси товариства, вчиняти правочини від імені товариства, видавати накази та давати розпорядження, обов`язкові для виконання всіма працівниками товариства. Інший член колегіального виконавчого органу в порядку, визначеному законодавством України, також може бути наділений цими повноваженнями, якщо це передбачено статутом товариства;

— відповідно до пунктів 8.4.13.9, 8.4.13.9 статуту та пункту 5.2.9 Положення про виконавчий орган має право без довіреності укладати договори (угоди) та вчиняти будь-які інші правочини від імені і в інтересах компанії, з урахуванням обмежень, передбачених цим статутом та чинним законодавством України;

— обмеження повноважень голови правління на укладення договору, на які посилається позивач в обґрунтування позову, були встановлені не в статуті, а в пункті 1.2 Порядку укладання виконавчим органом компанії правочинів та рішенні правління АК «Харківобленерго» № 42 від 20.11.2007, погодженого наглядовою радою компанії (протокол №17 від 18.12.2007) і такі обмеження не були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань;

— а оскільки позивач не довів, що відповідач знав чи за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження, то згідно з абз. 1 ч. 3 ст. 92 ЦК України такі обмеження не мають юридичної сили і не можуть бути підставою для визнання оспорюваного договору недійсним.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій також дійшли висновку, що оспорюваний договір від 15.10.2015 є договором відступлення права вимоги (цесії), а не договором факторингу, що зумовлює відсутність передбачених статтями 203, 215, 1077 ЦК України підстав для визнання цього договору недійсним.

Суди виходили з того, що оскільки право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина 3 статті 656 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, приписи ст. 627 ЦК України встановлюють, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ст. 1079 ЦК України, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Таким чином, зі змісту вказаних правових норм вбачається, що у Цивільному кодексі України проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме, правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.

Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (ч. 3 ст. 656 ЦК України).

Таким чином, суттєва відмінність договору уступки права вимоги є те, що відступлення права вимоги це операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу, або ж без такої компенсації взагалі.

За таких обставин, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується і з висновками судів попередніх інстанцій, що оспорюваний договір за своєю правою природою не є договором факторингу, а є договором купівлі-продажу права вимоги, до якого відповідно до ч. 3 ст. 656 ЦК України застосовуються положення про відступлення права вимоги (ст.ст. 512-519 ЦК України) і звідси випливає, що для укладення договорів, подібних до спірного договору, покупець права вимоги не повинен обов`язково мати статус фінансової установи.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 відповідно до якої, договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт — фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор — банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник — набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги.

Враховуючи вищевикладене , з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 11.09.2018 у справі №909/968/16 , об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного суду вбачає підстави для відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленій постанові від 15.05.2018 Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 922/2391/17.

Відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відтак , з урахуванням вище викладеного, Касаційний господарський суд у складі об`єднаної палати дійшов висновку, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 у справі № 910/13731/18 постановлені у відповідності до фактичних обставин, з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, відповідно до вимог ст. 311 ГПК України, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм чинного законодавства.

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017) покладаються на заявника касаційної скарги.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 311, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії об`єднаної палати Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Харківобленерго» залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 та рішення

Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 у справі № 910/13731/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий , суддя- Ткаченко Н.Г.

Судді — Ткач І.В.

Селіваненко В.П.

Дроботова Т.Б.

Булгакова І.В.

Баранець О.М.

Львов Б.Ю. Джерело: ЄДРСР 85497098

Добавить комментарий

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.